“Танго” проти “Шахедів”: як працює екіпаж дронів-перехоплювачів

1020-й зенітно-ракетний полк — елітний підрозділ ЗСУ, що спеціалізується на протиповітряній обороні. У зоні відповідальності полку — Київ та Київська область, але за потреби екіпажі полку можуть прикривати небо і в інших регіонах, які цього потребують.

У березні 2026 року Defender Media побував на позиціях одного із новостворених екіпажів ППО. Екіпажу “Танго” на той час було близько трьох тижнів, але він уже встиг вполювати свою першу “Герберу”. На озброєнні екіпажу — дрони-перехоплювачі P1-SUN, і щоразу, як на радарі з’являється ворожа ціль, команда за лічені хвилини піднімає борт у повітря.

Їх четверо: пілот, штурман, технік і сапер. Кожне чергування і кожен виліт — це задача, у виконанні якої немає другорядних ролей. На їхньому прикладі Defender Media розповідає, як влаштована робота екіпажу перехоплювачів – і хто за що відповідає.

Командир екіпажу — Андрій “Танго” — потрапив у полк через мобілізацію: у ТЦК його міста саме були представники підрозділу, які запропонували контракт. Спочатку служив на радіолокаційній станції, а у вільний час “літав” на симуляторі — спершу на позиченому пульті, згодом і на власному. Комбат це помітив і перевів його в екіпаж перехоплювачів. Андрій побував у різних командах — допомагав, чергував, навчався, і зрештою у тих, хто вмів більше. “Танго” — перший екіпаж, де він командир і пілот одночасно.

Про підготовку й роботу пілота

В роботі екіпажу перехоплювачів багато нюансів. Через якусь дрібницю можна втратити борт або запізнитися зі зльотом, а в бойових вильотах на рахунку кожна хвилина. На початку можна провалити завдання просто через відсутність потрібних знань. Далі вже простіше – просто робиш свою роботу, розумієш тонкощі, і все йде набагато легше.

Симулятор дуже допомагає, але для дронів-перехоплювачів є своя специфіка. На перехоплювачах треба запам’ятовувати набагато більше кнопок на пульті. Треба виставляти потужність відеопередавача, постійно керувати камерою, стежити за інверсією, керувати підривом — і бути дуже уважним, щоб випадково не підірвати борт.

Пульт треба знати так, щоб взагалі на нього не дивитись. Коли кажуть, що, умовно, через три дні на симуляторі людина вже готова літати, то мають на увазі тих, хто вже вміє літати на FPV. Працювати саме на конкретному комплексі, на конкретних дронах-перехоплювачах за три дні неможливо, особливо якщо вчитися з нуля.

На мою думку, найголовніший принцип, який стосується не тільки перехоплювачів, — постійно шукати нові рішення. Якщо щось не вийшло — подумати, що ще зробити, чого ти не спробував. Такі речі завжди знаходяться.

Наприклад, одного разу ми летіли за ціллю і вже мали її побачити, але так і не виявили. Згодом її збив інший екіпаж, і я вирішив розпитати у них, що відбувалося, чому ми її не могли знайти. Виявилося, що ця “Гербера” постійно маневрувала та змінювала висоту, і ми не встигали її відстежити. Поспілкувавшись із іншим екіпажем, ми зрозуміли, як діяти в подібних ситуаціях, і тепер знаємо, що спробувати наступного разу.

Нам дуже подобаються P1-SUN — ті, що зараз у нас. Вони дуже швидко розгортаються, швидко злітають, добре керуються, все зрозуміло і продумано. Хотілося б ще спробувати “Стінги” — від багатьох чув, що це теж дуже класні дрони.

У нас аналоговий зв’язок. Перевага “цифри” — не стільки в тому, що менше втрачає сигнал, скільки в якості картинки: ціль значно легше виявити. Ціль на аналоговому відео може виглядати як маленька крапочка, і треба вміти її розпізнавати, бо будь-який символ на екрані здатен її перекрити.

Як відбувається перехоплення

Ми бачимо на карті, що десь летять ворожі “шахеди” і завчасно готуємо борти: споряджаємо, ставимо вибухівку, детонатор, заживлюємо борт і ставимо на місце зльоту. До того, як ціль залетить у нашу зону — ми вже повністю готові. Залишається тільки злетіти і знайти ціль.

На чергуванні від отримання сигналу до готовності — до двох хвилин. У повітрі маємо приблизно 15 хвилин, може трохи більше, щоб знайти й уразити ціль.

Із цілей у нас поки переважно “Гербери”. Ще до того, як перша ціль залетіла в нашу зону, ми кілька разів на день робили тестові польоти. Ми новий екіпаж, тож постійно тренувалися. Коли прийшла перша ціль — це не було чимось складним, ми добре знали свою територію, орієнтири навкруги, мали злагодженість. Штурман чітко працював, Андрій добре направляв антену — зв’язок не переривався. Ми просто полетіли і збили. Бо були готові.

Завдання штурмана

Якщо Андрій — це “руки” екіпажу, то штурман Артем — це його “очі” та навігатор. Їхній тандем тримається на міцній дружбі: хлопці товаришують уже 13 років. Коли Андрія мобілізували, Артем пішов за другом без вагань. У цивільному житті Артем — інженер-проєктувальник із магістерським ступенем. Цей технічний бекграунд допоміг йому опанувати фах штурмана всього за тиждень.

Поки пілот зосереджений на пілотуванні, Артем виконує аналітичну роботу: зіставляє картинку з камери дрона, де миготять лише посадки та поля, із супутниковою картою, визначаючи точні координати цілі. Саме Артем диктує пілоту відстань до об’єкта, різницю висот та вказує напрямок атаки, щоб перехоплення було максимально точним.

На землі штурман відповідає за “здоров’я” борту — від правильної розстановки антен до перевірки того, щоб пропелери нічого не зачепили під час старту.

“Це не тільки обов’язок, але й драйв від результату”, – каже Артем. – “Коли бачиш, як воно горить, падає, хочеться працювати далі. Кожен збитий нами “шахед” – це наш внесок у те, щоб наші рідні спокійно спали вночі”.

Людина біля антени

Третій учасник екіпажу, технік Андрій, виконує одну з найбільш фізично відповідальних ролей у групі. Професійний електрик у минулому, зараз він чергує біля антенного комплексу. Під час масованих атак, коли “шахеди” та “Гербери” йдуть один за одним, Андрій годинами перебуває на позиції, забезпечуючи стабільну картинку для пілота.

Андрій каже, що в його роботі “немає нічого складного”, хоча від його точності залежить успіх вильоту: коли перехоплювач іде на зближення з ворожим дроном, помилка на кілька градусів може призвести до втрати зв’язку чи до втрати самого борту.

Вдома на Андрія чекає велика родина — дружина та троє дітей, молодшому синові лише два роки. Він бачить їх переважно через екран телефону, але саме заради них і мільйонів інших українців він щодня виходить на чергування.

Найнебезпечніша робота

Наймолодшому учаснику екіпажу, Рустему, лише 22 роки. У цивільному житті він вчився на кухаря, зараз – сапер. Його завдання — ювелірна підготовка до перехоплення: поки інші розраховують траєкторії, він працює з пластидом С-4 та детонаторами.

“Від моєї роботи залежить, чи він вдало вибухне. Детонатор не повинен спрацювати в руках, чи коли дрон доставляють на позицію. Там багато запобіжників, але це технічно чутлива робота”, – пояснює він.

Амбіції Рустема не обмежуються цією роллю — він хоче вивчити суміжні професії, аби в майбутньому стати командиром власного екіпажу та ділитися досвідом.

“Ми несемо відповідальність за людей. Чим більше ми зможемо збивати “шахедів”, тим більше збережемо чиїхось домівок і життів. Це наш внесок у перемогу”, — каже Рустем.

Перехоплювачі P1-SUN, на яких літає екіпаж “Танго” — не просто зручний борт. У лютому 2026 року саме ці дрони були відповідальні за 70% збитих цілей над Києвом та областю. З початку року на їхньому рахунку понад 3000 перехоплених “Шахедів”. Але борт у повітрі — це ресурс, який витрачається. Defender Media збирає на нові P1-SUN для полку 1020, доєднатися до збору можна за посиланням.