UFORCE, Freedom Fund, 25 000 “Старлінків” для ЗСУ. Інтервʼю з Олегом Рогинським – CEO першого українського deftech-єдинорога

Олег Рогинський народився в Дніпрі, до повномасштабної війни побудував мільярдний бізнес у Каліфорнії, а однією з головних оборонних компаній України керує з Лондона, де знаходиться штаб-квартира UFORCE.

З лютого 2022 року він включився в допомогу Україні – і з тих пір постійно підвищує ставки. Починав із волонтерства і нетворкінгу – завдяки його зусиллям в ЗСУ з’явилися перші 25 000 “Старлінків” і документація на ці термінали для військових. 

Далі створив Freedom Fund – перший венчурний фонд, який почав інвестувати в українські оборонні стартапи. На сьогодні в портфелі фонду – близько 30 компаній, а його обсяг – десятки мільйонів доларів.

Нарешті, в 2025 році Рогинський очолив UFORCE – першу українську deftech-компанію з підтвердженою оцінкою в понад $1 млрд. Підприємець не планує зупинятися на цьому – компанія Anduril, яка є для нього бенчмарком, оцінюється вже в сотню мільярдів. “А ми зростаємо швидше за Anduril”, – каже він. 

UFORCE створює тактичні роботизовані системи для моря, повітря та землі, а також у сфері протидії дронам (C-UAS). За словами Рогинського, наразі компанія випускає тисячі морських дронів Magura і сотні тисяч БпЛА на рік. Він називає їх найкращими в світі у своєму класі.

Defender Media поговорив із Рогинським про його чотири роки в defence tech, про стратегію UFORCE, експорт українських оборонних технологій і плани єдинорога на 2026 рік. А також – про унікальний досвід українців та про умови, які створює UFORCE всередині компанії, аби перетворити цей досвід на провідні оборонні інновації. 

Як Рогинський навів мости між Україною, Ілоном Маском і Google

24 лютого 2022 року я почав отримувати дзвінки з Києва – люди з команди Михайла Федорова намагалися достукатися до українців із Кремнієвої долини. Вони шукали допомоги з технологіями, потрібними для війни.

В Сан-Франциско є дуже класний український консул, Дмитро Кушнерук. Буквально за півгодини він об’єднав усіх місцевих діаспорян — і спрямував їх у вірному напрямку. 

Ми почали працювати, і вже в перші дні повномасштабного вторгнення реалізували кілька значних проєктів. Зокрема – вимкнули для росіян Google Traffic та Google Maps, щоб вони не бачили пересувань українських конвоїв. Також допомогли багатьом НГО отримати гроші, які застрягли в PayPal, Patreon та інших західних системах. Зробили ще декілька проєктів, про які досі небезпечно говорити.

Далі мені сказали, що потрібен вихід на Ілона Маска. Нам це теж вдалося. Ми знайшли гроші на перші 25 000 терміналів Starlink, завезли їх в Україну – і зіткнулися з проблемою, що українські військові не знають, як використовувати цю апаратуру для артилерії, ППО тощо. Ми створили для них мануали, виклали на GitHub.

Зрештою, за березень-квітень 2022 року нам вдалося розкачати маховик Starlink в Україні, який потім став однією з наших ключових переваг. Такими були для мене перші два місяці повномасштабної війни.

Як створив перший інвестфонд для українських оборонних стартапів

Десь у червні 2022 року стало зрозуміло, що західні корпорації та чиновники здатні напряму працювати з українськими партнерами – без моєї участі. В мене звільнилися час і ресурси на нові проєкти для України. Паралельно я продовжував керувати своєю компанією People.ai – і, ясна річ, не міг бути настільки ж ефективним фандрейзером або волонтером, як люди, що витрачали на це весь час і мали відповідний досвід. Тому я докладав зусилля там, де відчував свою найбільшу силу – у роботі над складними комбінаціями та нелінійними ідеями, які дозволяють отримати максимум ефекту ціною мінімуму зусиль.

Наступна така ідея знайшла мене на українському ринку deftech-інвестицій. Я побачив багато молодих проєктів, які збирали дрони в гаражах – і багато з них з самого старту потрапили в кабальні умови через невміння залучати інвестиції та вести бізнес. Круті команди продавали 50% компанії різним власникам автозаправок, які нічого не привносили в проєкт, окрім відверто невеликих грошей. І ці круті команди фактично отримували чорну мітку, бо після такого раунду нормальний інвестор уже не буде заходити в проєкт. 

Я зрозумів, що жодна сторона – ані інвестори, ані стартапи – не знає, як правильно робити подібні угоди. Не було правового фреймворку. Побачивши пару-трійку загублених таким чином стартапів, я вирішив, що моїм наступним імпакт-проєктом буде навчити українських винахідників правильно залучати гроші, а українських інвесторів – правильно вкладати. Плюс — завести в Україну західних інвесторів. З цієї ідеї народився Freedom Fund.

Перше, що я зробив – витратив купу грошей на юристів із США, Естонії, Польщі, Німеччини. Кожній такій команді я поставив задачу знайти найкоротший і найлегальніший шлях, щоб заводити гроші в український стартап за західними правилами. Ці юристи працювали паралельно, конкуруючи один з одним. З найкращою ідеєю повернулися естонці – вони знайшли чистий, красивий і недорогий спосіб заводити гроші від західних фондів в українські ТОВки через Естонію. 

Ця фірма, яку мабуть досі небезпечно називати – справжні герої. За копійки вони створили і виклали у відкритий доступ всю документацію. Їхньою головною мотивацією була допомога Україні. З тих пір близько 90% інвестиційних угод в українському defence tech укладаються саме таким шляхом. Це проєкт, яким я дуже пишаюся – і про який розповідаю вперше. 

Розмір Freedom Fund – кілька десятків мільйонів доларів. Станом на зараз у портфоліо близько 30 проєктів. Чек – $100-200 тисяч. 

Задачею фонду ніколи не було заробити грошей. Freedom Fund мав виступити першим чеком для “гаражних” defence-стартапів – і примусити їх із самого початку все робити правильно. Коли компанія правильно оформлює свою першу угоду – далі все йде набагато простіше. 

В 2022 році ми були першим і єдиним фондом, хто почав просувати ідею інвестування в single use – суто летальні винаходи для створення переваги у війні. В 2023 році з’явилася Евелін Бучацький і D3 – я їх дуже поважаю. У Freedom Fund переважно американські гроші, бо в мене розвинений нетворк саме тут. А Евелін проклала шлях для європейських інвесторів.

Зараз конкуренція вже геть інша, фонди змагаються між собою. В 2025 році ми вперше не змогли потрапити в угоду, якої прагнули – нас випередили інші фонди. 

Що й досі вирізняє Freedom Fund – ми дуже непублічні. І до нас часто приходять компанії, які теж хочуть бути тихими і непомітними. Ми інвестуємо в них, вони продовжують тихо працювати, а потім у ворога вибухають якісь важливі мости.

Часу займатися фондом у мене все менше. Він уже встиг змінити декількох керівників, зараз його очолює Володимир Нестеренко. До речі, віш шукає собі associate partner, подавайтеся. А моя роль наразі звелася до того, аби приходити раз на тиждень на інвестиційний комітет.

Як долучився до UFORCE

З Олексієм Гончаруком я познайомився в 2019 році, коли він приїжджав до Каліфорнії як голова уряду. Наступного року він приїхав у Стенфорд, поруч із яким жив я. Ми зустрілися на ланч – і замість години спілкувалися чотири. Розійшлися якщо не друзями, то хорошими знайомими, але наступні чотири роки майже не перетиналися.

В 2024 році Freedom Fund вклав гроші в один із стартапів, а потім з’ясувалося, що засновники продали свій бізнес компанії UFORCE. Так доля знову звела нас із Гончаруком – до того я не знав, що він один із засновників цієї компанії. Олексій розказав, що компанія шукає шляхи для залучення західних інвестицій в український defence tech. 

Що входить до компанії UFORCE

UFORCE – українська компанія-інтегратор розробників роботизованих систем для моря, повітря та землі. Компанія також розробляє системи протидії дронам (C-UAS). До складу групи входять виробник морських дронів Magura, розробник наземних дронів та роботизованих турелей UGV Robotics, компанія FRDM, що випускає як БпЛА, так і НРК. Всього до складу групи входять щонайменше дев’ять компаній. Частину з них UFORCE не афішує. За словами Рогинського, компанія продовжує збільшувати кількість дочірніх підприємств шляхом M&A. Наразі UFORCE випускає тисячі морських дронів і сотні тисяч БпЛА на рік.

На той момент я вже з’їв на цьому і собаку, і кота, і слона – тому справив на Гончарука враження рівнем експертизи. Ми почали думати, чи пролізе у фінансово-юридичну рамку, створену в межах Freedom Fund, щось настільки велике, як UFORCE і решта української deftech-екосистеми. Виявилося, що для таких задач краще підійде британська юрисдикція.

В певний момент Гончарук сказав – слухай, а ти не хочеш до нас на борд, в раду директорів UFORCE? Звісно ж, я хотів. Потім до нас приєднався Бен Воллес. Взагалі, британці дуже активно включилися в допомогу – аж до прем’єр-міністра. Ми витратили чимало зусиль, аби знайти такий баланс, щоб ми залишалися українською компанією – і водночас комфортним партнером для західних інвесторів і клієнтів.

Коли я приєднався до UFORCE, це вже була група компаній, але їх скоріше об’єднували дружба, робота і подекуди фінансові відносини. UFORCE народжувався з об’єднання інженерів, які працювали над запитами українських військових індивідуально, а потім почали зближуватися – коли запити ускладнювалися і в них було все більше бажання об’єднати різні засоби і домени в одну систему. Скажімо, прикрутити БпЛА Nemesis на морський дрон Magura.

В групі компаній найскладніше – зробити так, щоб усі учасники знали одне одного, поважали і працювали разом. В UFORCE цей найскладніший етап відбувся сам собою. Залишалося об’єднати все це ще й фінансово, юридично і математично – і щоб нікого не образити. І ми це зробили.

Коли я прийшов у компанію, то вже були і Magura, і Nemesis, і багато інших проєктів. Але почали з’являтися запити, як зробити, щоб це працювало на базі єдиного софту, як зробити, щоб дрони вилітали з лодок, і щоб усе це працювало як повноцінна роботизована одиниця армії. Наземні НРК з дронами, з лодками, зі штучним інтелектом, з інтерсепторами — щоб усе це співпрацювало в одному контексті, спілкувалося одне з одним і щоб оператор усього цього міг сидіти десь далеко в бункері. 

Півтора року тому UFORCE фактично була набором окремих компаній. І ми почали зводити все це докупи. Залучені інвестиції використали як клей, який об’єднав це все у групу. Почали прибирати повторювані елементи і централізовувати все, що можна централізувати.

Наразі у групи компаній – єдиний юридичний і фінансовий департаменти. Тепер централізовуємо увесь ланцюжок поставок. Оптимізація приводить до того, що група діє як єдина компанія – це відбулося за останній рік.

Як очолив UFORCE і залучав інвестиції

В 2025 році мені запропонували стати CEO UFORCE. Як директор, я отримав частку в компанії. Задача, яка стояла і стоїть переді мною на чолі UFORCE – реструктуризація компанії для реалізації нашої стратегії. Залучення $50 млн інвестицій стало першим етапом цього процесу. 

Ми написали стратегію на початку 2025 року, вона досі актуальна, і ми по ній рухаємося. Вона фіксує, куди ми хочемо йти, що для цього потрібно, як повинна виглядати компанія для цього, яка повинна бути структура, скільки грошей потрібно, чиї це мають бути гроші, які клієнти нас цікавлять і так далі. 

Ми оголосили про раунд на початку 2026 року, вивівши компанію зі stealth-режиму. І це не просто інвестиції – нашими акціонерами стали найавторитетніші на планеті фонди, які спеціалізуються на defence tech. 

Зокрема, Shield Capital, в команді якого є людина, що створювала американський Defense Innovation Unit. Сьогодні, за 5 років після створення, 90% американського бюджету на безпілотні системи розподіляється саме через D.I.U. Фактично, люди з Shield Capital створили  агенцію закупівель безпілотних систем для США. 

То саме стосується Lakestar і його засновника Клауса Хоммельса, тільки з поправкою на те, що він зробив щось схоже у Німеччині та Великій Британії. 

Також серед наших інвесторів – Expeditions, найкрутіші deftech-інвестори в Польщі. Отже, ми взяли частки потрібних нам $50 млн від найкрутіших дефенс-інвесторів планети. 

В чому полягає стратегія UFORCE

Який мій погляд на defence? Якщо максимально спрощувати, то це матриця 3х5 клітинок. Три вертикальні клітинки – це глибина: тактична, оперативна, стратегічна.

П’ять горизонтальних клітинок – це домени: небо, вода, земля, кіберпростір і космос. 

Є кілька способів розвивати компанію в цій галузі. Наприклад, можна брати один домен і поступово охоплювати його на всій глибині. Так робить американська компанія Saronic. Зараз у них одна клітинка на перетині моря і тактичного рівня – вони виробляють аналог Magura. І вони зрозуміли, що цього буде замало, тому вже пішли в оперативний і стратегічний рівні по морю, тобто хочуть заповнити весь стовпчик із трьох клітинок. 

У UFORCE інша стратегія. Ми знаємо, що ми робимо найкращі на планеті тактичні бойові системи в трьох доменах – земля, повітря, вода – а також антидронових рішеннях (C-UAS). Тобто ми заповнили рядок, а не стовпчик. 

І тепер ми переходимо на другий рядок – починаємо працювати над бойовими системами оперативного рівня по наших чотирьох доменах. Ось це і є наша стратегія. 

Один із важливих елементів нашої реструктуризації – ми переформатували поділ всередині групи компаній із продуктового на географічний. Зараз це скоріше компанії на різні географії і на різні цілі, а не по різних продуктах.

UFORCE в будь-який момент може бути прибутковою компанією – якщо сповільнить зростання і зменшить кількість R&D. Але ми обрали західний шлях розвитку – розвиватися максимально швидко, відкладаючи точку беззбитковості та залучаючи інвестиції. Бо допомагаємо фронту. 

Наші темпи зростання – швидші, ніж зростав, наприклад, Anduril, коли вони були нашого розміру. В межах цієї стратегії зростання ми, зокрема, купуємо і нові активи. В Україні наша M&A-стратегія фокусується на продуктових компаніях, поза Україною – на supply chain, тобто ланцюжку поставок. 

Ми вважаємо, що з продуктової точки зору в Європі нема нікого, хто хоча би близько стояв поруч із українськими розробками. Але з точки зору виробництва, побудови ланцюга поставок, компонентів – так, в Європі є компанії, які нам цікаві. І ми вже займаємось відповідними поглинаннями.

Про експорт

Щодо нової української моделі експорту – я приємно вражений.

Якось в лобі готелю в одному з європейських міст я зустрівся з людиною, яка за це відповідала в команді Зеленського. І ми по душам поговорили. В мене запитали, як би я реалізовував експорт на місці держави. Я сказав: знаєте, всі ненавидять американський ITAR і DDTC, але є два контраргументи. Попри свою складність, вони прогнозовані. І реально працюють – покажіть мені ще хоч одну країну, яка експортує стільки зброї по всій планеті.

У UFORCE наш перший, навіть нульовий пріоритет – допомагати українському фронту. Але деякі з наших спроможностей свої задачі для фронту вже виконали, принаймні частково. Зокрема, йдеться про дрони Magura в Чорному морі, де у них тепер значно менше цілей. І хоча ми знаходимо нові цікаві сценарії, але ми можемо виробляти набагато більше “Магур”, ніж потрібно ЗСУ.

Але детально розповідати, що і куди ми плануємо продавати за кордоном, я не можу. Скажу лише, що українські безпілотні системи зараз викликають величезний інтерес усюди. 

Всі розуміють, що Україна навчилася робити безпілотні системи правильно. Український кіллчейн – унікальна штука, про яку писатимуть книжки. Інтерес до нашої продукції є звідусіль, але цей інтерес любить тишу.

Через бюрократичні затримки з експортом Україна може втратити важливі ринки. Наші компанії здобули провідні місця в першій фазі випробувань за американською програмою Drone Dominance, але донедавна жодна з них не могла доставити дрони за контрактами, які отримують переможці. Нарешті, нещодавно процес зрушив із місця. 

До цього виглядало так, що ми виграли світову олімпіаду з дронів – і не з’явилися на нагородження. Якщо українські компанії виграють і другу фазу Drone Dominance, але не зможуть привезти дрони, третього шансу вже не дадуть. Бо одна справа — показати дрон, який класно літає. Зовсім інша — поставити цей дрон.

Про людей та унікальність українського досвіду

Новий режим експорту дозволяє створювати круті робочі місця для українців. Що ми зрозуміли: в українському defence tech найголовніше – не технології.  Наші інженери мають те, чого не навчиш – унікальну перспективу (perspective), унікальну мотивацію. Бо поки твій син, батько, брат, сестра, хтось із друзів – не побуває на фронті – ти не матимеш такого бачення і такої мотивації, які є майже в кожного українця.

І я вірю в це більше, ніж в технології, бо вони змінюються щодня. Відповідно, наша стратегія будується від людей. Це люди, які здатні бачити майбутнє і змінювати ці технології – за 30 хвилин, а не за 30 років. У нас в Україні формується кістяк інженерів з дуже унікальним досвідом. Саме вони – найбільша цінність, і це має бути філософією всіх defence-компаній. Принаймні в нас уже так.

Зараз на ринку висока конкуренція за кадри, і може здатися, що спеціалістів уже і так цінують достатньо. Але я говорю не тільки про винагороду або ще щось суто матеріальне. Скоріше, маю на увазі свободу, творчість і умови, які дозволяють їм “розправити крила”.

До нас складно потрапити, відбір дуже жорсткий. Але якщо вже потрапив – маєш можливість робити проєкти, якими ти гориш. Бути кращим із кращих. Це стосується не тільки інженерів – менеджерів, ейчарів, усіх. Я бачу, що це працює, бачу, наскільки замотивовані люди – і мене самого це дуже мотивує. 

Ми шукаємо людей-діамантів. На резюме це зазвичай не видно. Скілам можна навчити, а от мотивації – набагато складніше. 

У нас децентралізація. В Америці є таке поняття як One Pizza Team. Вважається, що команда інженерів найбільш ефективна, якщо вся вона може наїстися однією великою піцею. Якщо більше – вже починається бюрократія і таке інше. Частина нашої стратегії – побудувати систему, де в одній компанії працюють багато таких One Pizza Teams, які працюють відносно незалежно. 

Коли ця pizza team спрацювалася, вони самі починають піднімати руку і казати, де їм потрібна допомога або синергія. 

Поєднати українську мотивацію з західною структурою компанії та західними інвестиціями – ось чого ми прагнемо в UFORCE. 

Звісно, ми багато робимо, щоб цю мотивацію підживлювати. Страховка, мотиваційні виплати, все для work-life balance, тренажери в офісах і так далі. 

Без цього вигорають навіть найкращі люди. А саме люди – наш найважливіший капітал.

Плани UFORCE на 2026

Успіхом для UFORCE на кінець 2026 року – бути на одній сходинці з Anduril з точки зору впізнаваності бренду. Бо, наприклад, з точки зору бойового ефекту ми й так уже більші. 

Але хочеться, щоб ми були настільки масштабовані і впізнавані, що змогли би залучати глобальні таланти на поміч Україні. І глобальні гроші, які допоможуть нам розвиватися швидше.