Що так і що не так із сучасними українськими боєприпасами. Ключові тези дискусії на Brave1 Advantage

З 2025 року Україна активно інвестує у виробництво вітчизняних вибухових речовин, і представники військових підрозділів відзначають появу низки успішних розробок. Водночас чимало проблем досі залишаються невирішеними: кустарне виробництво, “культ ударного ядра”, відсутність заміни для деяких популярних радянських боєприпасів тощо.

Про головні виклики галузі, практичні рішення для вдосконалення вибухових засобів, а також шляхи до ефективнішої співпраці між фронтом і промисловістю говорили учасники панельної дискусії на конференції Brave1 Advantage, що нещодавно відбулася в Києві. У розмові взяли участь військовослужбовці, оператори БпЛА, інженери та виробники.

Defender Media виписав ключові тези дискусії.

Вичерпання радянських запасів та кустарне виробництво

Під час дискусії військові практики констатували: радянські запаси боєприпасів на фронті фактично вичерпалися. Зокрема, йдеться про кумулятивні снаряди типу ПГ-7МЛ, які мали масу близько 2,4 кг та забезпечували бронепробиття до пів метра. Наразі жоден український виробник не випускає серійного аналога із подібними характеристиками.

Через відсутність готових заводських рішень підрозділи ударної аеророзвідки та оператори БпЛА змушені самостійно виготовляти засоби ураження: купувати порожні болванки й кустарно набивати їх вибухівкою в польових умовах. Військові наголошують, що така “кустарщина” є смертельно небезпечною для особового складу, порушує аеродинаміку й балансування бортів, а використання селітряних чи промислових сумішей робить такі боєприпаси неефективними.

Виходом із цієї кризи військові бачать чітку вимогу до виробників: усі баражуючі боєприпаси та дрони класу mid-strike мають надходити у військо одразу з готовою, кодифікованою заводською бойовою частиною потрібного асортименту. Промисловість повинна повністю взяти на себе спорядження боєприпасів якісними військовими компонентами, щоб оператори БпЛА отримували готовий засіб зі складу й не ризикували життям у майстернях.

Відмова від універсального боєприпасу

Переходячи до масового випуску засобів ураження, вітчизняні розробники мають відмовитися від ілюзії “універсального боєприпасу”. Спроби поєднати в одному корпусі вибухівку й ударне ядро “проти всього” на практиці виявляються однаково неефективними під час ураження будівель, техніки чи фортифікацій. Армії потрібні вузькоспеціалізовані засоби під конкретні завдання — окремо проти живої сили, окремо проти броні чи укріплень.

Військові відзначають обмеженість “культу ударного ядра”: воно дієво працює переважно на FPV-дронах із контактними “вусами”, тоді як під час тарану стіни чи споруди на швидкості таке ядро спрацьовує в момент удару й не завдає бажаної шкоди.

“Для досягнення реальних результатів промисловість має відходити від кустарних технологій — 3D-друку, який ламається та кришиться на морозі, скотчу, стяжок і клею. Українському ОПК час опановувати токарні верстати для серійного металооброблення”, – каже військовослужбовець 1 ОЦ БС СБС “Бариста”.

Експерти також зауважили, що у виробництві боєприпасів досі зберігаються “радянські інженерні прорахунки”. Наприклад, насічки для формування уламків багатьма виробниками помилково робляться з зовнішнього боку корпусу для зручності тримання в руках, хоча для гарантованого розриву металу та формування уламків вони повинні розміщуватися виключно всередині.

Контроль якості: від мінування до модулів донаведення

Під час панелі відзначили й успішні приклади вітчизняних розробок, які вже довели свою ефективність без потреби в жодних кустарних доробках. Високі результати показує застосування спеціалізованих мін для дистанційного мінування (зокрема ОЗМ-25 для скидання з важких бомберів), які дозволяють створювати комбіновані мінні поля та повністю блокувати пересування ворога. Військові очікують розширення лінійки таких засобів та якнайшвидшого впровадження українських мін із сейсмічними датчиками цілі, які ігнорують проліт тварин чи прильоти снарядів і реагують суто на наближення техніки або живої сили.

Іншим вдалим рішенням став модуль донаведення для боєприпасів вагою до 9 кг, розроблений відділом інновацій Міноборони. За ціни близько 10–11 тисяч грн цей модуль дозволяє важким дронам коригувати політ за тепловим слідом із точністю від 0,5 до 1,5 м.

Наприкінці дискусії учасники підкреслили: запорукою масштабування успішних рішень є прямий і публічний зворотний зв’язок. Як приклад навели випадок, коли після офіційних рецензій військових щодо дефектів у партії з 2500 дронів (що вимагали понад 8 млн грн на доопрацювання) виробники оперативно усунули недоліки для всієї армії. Головною метою залишається можливість для підрозділів отримувати повністю кодифіковану, готову зброю і відправляти її в бій одразу “з коробки”.