Автономним дронам-перехоплювачам потрібні радари для роботи. Чому їх досі бракує

Повна автономність – кінцева мета багатьох виробників дронів-перехоплювачів. В умовах, коли армії бракує людей, це дозволить операторам керувати одразу кількома інтерсепторами й ефективно відбивати повітряні атаки.

Автономний перехоплювач отримує інформацію про ворожу ціль з кількох джерел, ключове з яких – радари. Попри велике значення цих пристроїв, компаній-розробників радарних технологій в Україні не так і багато. 

Які радари використовують дрони-перехоплювачі – і як саме? З якими труднощами зіштовхуються користувачі радарів? Як виглядає ринок цих технологій в Україні та Європі? Defender Media поговорив про це з розробниками, інвесторами та військовими.

Як дрони-перехоплювачі використовують радари

“Сучасний радар дає пілоту перехоплювача інформацію про координати цілі, її висоту, швидкість та, грубо кажучи, розмір”, – пояснює військовослужбовець 413-го полку СБС “Рейд”, який побажав лишитися анонімним.

Крім того, радар показує історію руху цілі та намагається спрогнозувати її подальший рух. 

Водночас оператори перехоплювачів використовують для моніторингу не одну конкретну радіолокаційну станцію (РЛС), а програми-агрегатори. Це ПЗ, яке збирає інформацію з РЛС різних типів, звукових датчиків, засобів РЕР тощо.

Представник “Рейду” додає, що навіть військові не знають всіх джерел даних для агрегаторів. Але саме завдяки таким програмам оператори інтерсепторів отримують достатньо інформації, аби ухвалити рішення про виліт і візуальний пошук цілі.

Автономні перехоплювачі, які повинні самі виходити в район цілі, так само використовують програми-агрегатори. Зокрема, “Зореліт v4” від компанії “Влучник”. Наразі його розробники тестують на полігоні систему автономного керування та виходу в район цілі.

За такого сценарію дрон сам злітає, переходить у швидкісний режим та долітає до цілі завдяки інтеграції зі SkyMap – одним із популярних агрегаторів, що збирає дані з різних сенсорів. Далі в гру вступає донаведення, яке направляє інтерсептор у ворожий дрон.

Схожим чином автономію реалізує F-Drones. Її дрон-перехоплювач Litavr бере дані про місцезнаходження цілі в обробленому вигляді за рахунок ПЗ на кшталт SkyMap, коментує CEO компанії Стас Хутор. Однак інтерсептор може також отримувати “чисті” дані, “якщо є можливість фізично дістатися до радара”.

Днями систему автономного перехоплення також представила компанія WIY Drones. Її система так само отримує дані про цілі завдяки інтеграції зі SkyMap, а для роботи без супутникової навігації використовує технологію SineLink, яка визначає положення дрона за мережею наземних маяків.

Маяками та внутрішніми сенсорами дрона для навігації користується також рішення MaXon Systems. Її технологія автоматизує 95% всього процесу перехоплення “Шахедів” і пройшла бойове випробування на Харківщині. 

Подібний спосіб навігації означає, що екіпаж знає місцезнаходження перехоплювача і напрям руху навіть без сигналу GPS.

Наскільки це ефективно

Часто радар виводить дрон точно на ціль, однак це залежить від налаштування самого приладу. “Неправильно виставлена висота або крен/тангаж може давати помітне відхилення по висоті, яке ускладнює життя пілоту”, – пояснює військовий “Рейду”.

Наприклад, полк спершу мав труднощі з виявленням реактивних “Шахедів”, оскільки радари були налаштовані під специфіку дронів з двигуном внутрішнього згоряння. Однак експериментальним шляхом знайшли параметри, які працюють для різних типів цілей.

Хутор з F-Drones каже, що в Україні є небагато фахівців, які здатні якісно відкалібрувати радар, аби той не показував хибні цілі. Однак вважає, що ці проблеми мінімізуються з часом і досвідом.

Водночас виробники також відзначають проблеми з насиченням радарного поля. Представник “Рейду” називає це окремими випадками, а не системною проблемою – радари можуть вимикати для ремонту, переміщувати в інтересах конкретних підрозділів.

Однак зазвичай прилади стоять ешелонами, тому вибуття одного радара переважно покривається сусідніми і “дірки” є невеликими.

Засновники “Влучника” Платон Пресіч та Степан Радібог також говорять про інший бік проблеми – перенасичення радарами певних секторів. Прилади починають заважати одне одному, коли стоять надто близько і працюють на однакових частотах. 

У “Рейді” чули про таку проблему, однак пояснюють – єдине радарне поле країни зазвичай контролює це, пересуває радари на правильні відстані і “розносить” по частотах.

Коли в гру вступає вбудований радар

І “Зореліт”, і Litavr покладаються на стаціонарні радари та детекцію за допомогою камери дрона. Однак радник президента Сергій Бескрестнов пише, що під час поганої погоди видимість цілей падає до десятка метрів. 

“Починається зима, і статистика успішних атак перехоплювачів одразу падає”, – заявляє він. Водночас виходом називає автономну головку самонаведення, яку встановлюють на сам дрон.

Одна з компаній, що працюють над цією технологією, – литовсько-українська Valkyrie Dynamics. Її CEO Марцін Ковалевскій також апелює до масштабування реактивних дронів, які важче виявляти через їхню швидкість.

Засновник додає, що їхній радар працює незалежно від погодних умов. Він випромінює радіохвилі, які відбиваються від цілі, повертаються до датчика, й оператор отримує координати ворожого дрона.

Радар Valkyrie Dynamics пройшов всі цикли випробувань і поступово виходить на серійне виробництво. Ковалевскій каже, що вони планують вивести продукт на ринок за ціною нижчою за €500.

Valkyrie Dynamics наразі оголосила про співпрацю з естонсько-українською Korven Systems. Вони разом розробляють стек автопілоту для дронів-перехоплювачів.

Ще один з гравців цього ринку – Vernius Systems, яка презентувала радіолокаційну головку самонаведення Archimedes 1A. Стартап не розкриває ціну розробки, але, за словами співзасновників, вартість одного збиття за допомогою їхнього продукту становить $4000.

Водночас CEO F-Drones каже – йому не відомо про використання таких головок на бойовому чергуванні. “Але ми активно рухаємося в цьому напрямку, бо це наступні етапи розвитку нашої малої ППО”, – додає Хутор.

Чому радарів бракує

Поширенню радіолокаційних головок заважає складність розробки. Модуль має бути компактним, легким й енергоефективним, але при цьому високопродуктивним, пояснює Ковалевскій. 

Це – постійний виклик, тому небагато компаній змогли вивести на ринок датчики цього типу. Водночас сфера дронових радарів – нова, тому окремого звіту про цей ринок для Європи та України немає.

Втім, на основі ширших даних Valkyrie Dynamics оцінює регіональний доступний ринок у €75-150 млн на рік до 2027-2028 років, якщо вартість радара становитиме €500, а регіон вироблятиме 150-300 тисяч перехоплювачів.

Український ринок радарів загалом невеликий. Крім своєї Valkyrie Dynamics, Ковалевскій згадує про Contra-drone, Molfar Defence, Radionix та Phantom Defense.

Проблема розробки таких продуктів, не лише вбудованих, – у складності технології та відсутності експертизи, каже Антон Верховодов, партнер в інвестиційному фонді D3. При цьому поріг входу навіть дорожчий за сферу РЕБ\РЕР через необхідну “високу точність виробництва, випробування і калібрування”.

Невелика кількість команд також пояснюється тим, що до повномасштабної війни радари не мали великого попиту, коментує deftech-інвестор Олег Маленков: “Радарна індустрія була нецікава інвесторам до останнього моменту, тому що це про deep tech, складні речі”.

Гроші венчурних фондів пішли у сферу RF-детекції, оскільки розробка там проходить швидше. Водночас зараз в радарну індустрію також починає заходити капітал, тож Маленков прогнозує зростання кількості компаній.

Фонд D3 цього літа інвестував у двох розробників радарів із країн НАТО. У червні 2026-го згадана польсько-українська компанія Molfar із цієї ж сфери залучила €2 млн інвестицій.

Меншу суму від фонду Angel One отримав український deftech-стартап Vigilant Works, який розробляє автономну екосистему для протидії безпілотникам. Середній чек фонду – $150-200 тисяч.

Водночас варто враховувати, що частина українських компаній працює в stealth-режимі. За словами Маленкова, серед них є й ті, що отримують понад $100 млн доходу щорічно.