Кодифікація: досвід першого проходження. Колонка CEO Kvertus Ярослава Філімонова

Кодифікація озброєнь та військової техніки – обов’язкова умова для співпраці з централізованими замовниками, зокрема, Агенцією оборонних закупівель. Тому виробникам, які планують системно працювати з державою або експортувати свою продукцію в країни НАТО, рано чи пізно доведеться зіткнутися з цим процесом. В колонці для Defender Media CEO українського виробника РЕБ/РЕР-систем Kvertus Ярослав Філімонов згадує свій перший досвід кодифікації, розповідає про отримані уроки, ділиться порадами з початківцями, а також відзначає, де система все ще потребує змін.

Коли наприкінці 2023 року ми в Kvertus вперше подалися на кодифікацію, держава лише починала формувати практику допуску до експлуатації Силами оборони України таких зразків озброєння та військової техніки, як засоби РЕБ тактичного рівня. Не було ані чітких алгоритмів, ані достатньої кількості кейсів, на які можна було б орієнтуватися. Багато кроків ми проходили фактично вперше, формуючи практику разом із державними інституціями.

Сьогодні для нас очевидно: рішення отримувати номенклатурний номер НАТО на кожен серійний виріб було суто прагматичним. Поки виробник працює виключно з волонтерами або окремими підрозділами, він може дозволити собі певний хаос у документації. Проте системна робота з державою та великі замовлення практично неможливі без “вхідного квитка”, яким і є код НАТО (NSN).

Формально постачати обладнання можна і через акти відомчих випробувань, які підписують військові частини. Але централізовані закупівлі Міноборони та тендери громад через Prozorro у більшості випадків передбачають наявність кодифікованого виробу.

Один урок, який коштував нам місяця

Нашими першими кодифікованими виробами стали КВЕРТУС AD Counter FPV та КВЕРТУС AD COUNTER FPV Backpack. Формальна процедура отримання коду зайняла приблизно місяць, але підготовка до неї тривала значно довше.

Найскладнішим етапом виявилася розробка конструкторської та технічної документації, яка відповідатиме всім чинним державним стандартам. Виробнику недостатньо створити ефективний пристрій — його потрібно формалізувати: описати характеристики, методики перевірки, правила експлуатації, параметри випробувань і підтвердити все написане силами власних лабораторних потужностей чи за допомогою сертифікованих випробувальних центрів.

І саме робота з технічною документацією дала нам кілька дуже практичних уроків.

Один із них ми отримали вже значно пізніше, під час роботи з кодифікованим обладнанням. Через недосвідченість ми прописали в технічних умовах конкретну модель ноутбука з точним маркуванням — Acer із визначеним індексом моделі. Коли цей ноутбук перестав постачатися в Україну, ми опинилися у формальному тупику: замінити його навіть на інший ноутбук тієї ж марки або на потужніший аналог було неможливо, тому що модель у документації не збігалася.

У результаті відвантаження продукції державі затрималося майже на місяць, поки ми проходили процедуру внесення змін у технічну документацію. Тепер ми формулюємо вимогу інакше: у документах зазначається “ноутбук” і окремо прописуються мінімальні технічні характеристики, яким він має відповідати.

Схожа логіка працює і з комплектацією. Не варто прописувати дрібні елементи, які знаходяться всередині корпусу, як окремі одиниці. Інакше під час перевірки їх почнуть шукати окремо, що створює зайву бюрократію.

Нові правила: процедура стала значно простішою

Для малих виробників, які тільки починають цей шлях, є хороша новина. Процедура кодифікації за останні роки стала значно простішою.

На період воєнного стану процедура регулюється, зокрема, постановою Кабінету Міністрів №1275. У березні цього року до неї внесли додаткові зміни, які ще більше спростили процедуру кодифікації та скоротили кількість погоджень.

Сьогодні процес виглядає приблизно так:

• Виробник проводить попередні випробування виробу.
• Виробник готує проєкт технічних умов.
• Виробник подає пакет документів, який складається з проєкту технічних умов і результатів попередніх випробувань, до Головного управління забезпечення супроводження життєвого циклу озброєння та військової техніки.
• Головне управління забезпечення супроводження життєвого циклу озброєння та військової техніки створює робочу групу, яка перевіряє виріб на відповідність технічним вимогам Міноборони.
• Виробник реєструє технічні умови в Міністерстві економіки України.
• Після цього виробник передає документи кодифікатору, тобто Головному управлінню забезпечення супроводження життєвого циклу озброєння та військової техніки і протягом 10 робочих днів виріб має отримати код.

Раніше держава фактично перевіряла кожен пункт технічної документації ще до отримання коду. Сьогодні процедура більше зосереджена на відповідності виробу технічним вимогам.

Де система ще потребує змін

Попри спрощення, система має і слабкі місця.

Отримати код на новий виріб сьогодні значно легше, ніж кілька років тому. Але внесення змін у вже кодифікований продукт досі може бути тривалим процесом. Для виробників РЕБ це особливо важливо, адже такі системи постійно доопрацьовуються: змінюються частотні діапазони, розширюються характеристики, додаються нові функції. І кожна така зміна може вимагати нового кола погоджень.

Тому наступним логічним кроком для держави могло б стати спрощення процедури внесення змін до вже кодифікованих виробів.

Три поради тим, хто тільки починає

Сьогодні на ринку з’явилися інституції, яких нам бракувало на початку. Наприклад, платформа Brave1 стала важливим містком між виробниками та державою. Через неї можна отримати консультації, зрозуміти вимоги до виробів і підготуватися до кодифікації.

Але навіть за наявності такої підтримки виробник має навести порядок у власних процесах.

1. Люди — основа процесу.
   Вам потрібен не стільки юрист, скільки техрайтер — спеціаліст, який уміє писати технічну документацію відповідно до ДСТУ. Звичайно, мають бути відповідальні за конструкторську документацію та відділ якості.
2. Оцифровуйте всі випробування.
   Кожен виїзд на полігон має завершуватися протоколом. Усі результати тестувань мають бути зафіксовані, щоб навіть через рік виробник міг документально підтвердити заявлені характеристики виробу, наприклад заявлену дистанцію виявлення.
3. Працюйте зі стандартами.
   Варто мати доступ до актуальної бази державних стандартів, наприклад через спеціалізовані портали. Інакше можна втратити багато часу через формальні помилки в документації.

Кодифікація — це не лише про бюрократію. Це про перехід від «гаражного» виробництва до системного бізнесу, який здатен працювати з державою і забезпечувати армію в промислових масштабах.

І сьогодні цей шлях значно зрозуміліший і коротший, ніж кілька років тому.

Ярослав Філімонов

CEO компанії-виробника РЕБ/РЕР-систем Kvertus

• LinkedIn