Чому система Lessons Learned – наша найбільш недооцінена зброя. Колонка Павла Мусієнка з Боривітра

У сучасній війні швидкість навчання може бути не менш важливою за кількість зброї. Україна накопичила унікальний бойовий досвід, але досі не повною мірою перетворила його на системну перевагу.

Про те, чому система Lessons Learned має стати одним із ключових елементів обороноздатності країни, у колонці для Defender Media пише керівник аналітичного департаменту Боривітра Павло Мусієнко.

У війні на виснаження перемагає не той, у кого просто більше ресурсів, а той, хто швидше вчиться. Ми можемо нескінченно рахувати кількість переданих партнерами снарядів, випущених ворогом ракет чи обсяги внутрішнього виробництва дронів. Але є один критичний ресурс, про який в українському інфополі говорять на диво мало, хоча від нього прямо залежить ефективність усього іншого озброєння. Це наш унікальний, набутий у боях досвід.

У сучасній війні, де тактика і технології змінюються щотижня, досвід є найціннішим і водночас найвразливішим активом. Якщо армія не вміє його накопичувати, зберігати всередині інституції та миттєво перетворювати на нові рішення – вона втрачає перевагу. За відсутність інституційної пам’яті доводиться платити найвищу ціну – життями бійців. Саме тому в кожній сучасній армії НАТО існує система Lessons Learned (Вивчення та впровадження досвіду, або ВВД). І це не просто бюрократична процедура, це фундаментальна парадигма виживання війська.

Як це має працювати в ідеалі? 

Логіка системи максимально проста і базується на безперервному циклі адаптації. Підрозділ виконав бойове завдання (неважливо, успішним воно було чи ні) – офіцер одразу збирає зворотний зв’язок від бійців. Вони фіксують усе: що спрацювало добре, де ворог здивував новою тактикою, як показав себе РЕБ.

Ці дані оперативно передаються виділеним аналітикам. Фахівці роблять висновки та розробляють конкретне рішення. Воно миттєво розсилається по всій лінії фронту у вигляді оновлених інструкцій та вноситься у програми підготовки на полігонах. Як результат – уся армія синхронно стає сильнішою, а будь-який дрібний фактор перетворюється на внесок у загальну базу знань.

Паперова структура проти реальності 

Команда Боривітра має багаторічний досвід щоденної співпраці зі Збройними Силами – від солдатів, сержантів та офіцерів на передовій до представників Генерального штабу. Наша практична робота показує: на папері система вивчення досвіду в нас є. Затверджена Доктрина, створені підрозділи, розписані посади. Але між красивими регламентами та жорсткою окопною реальністю – величезна прірва. Цей механізм досі не стає повноцінною зброєю через кілька глибоких проблем.

“Острови знань” та хаос у месенджерах

Зараз обмін бойовим досвідом у ЗСУ має переважно стихійний характер. Командири зідзвонюються, створюють закриті групи у месенджерах типу Signal чи WhatsApp і там діляться знахідками. З одного боку, це рятує ситуацію «тут і зараз». З іншого – такий підхід руйнує інформаційну гігієну і створює ризик витоку даних до ворога.

Крім того, цей досвід залишається локальним. Якщо успішну інновацію вигадали в одній бригаді на Куп’янському напрямку, сусідня бригада під Роботиним про неї може ніколи не дізнатися. А найгірше те, що такий досвід є персоніфікованим: якщо носій знань зазнає поранення або гине, разом із ним назавжди зникає і його унікальний досвід.

Страх покарання та радянський спадок 

Найважчий бар’єр на шляху до ефективної системи Lessons Learned – це менталітет, а саме страх звітування про невдачі. В арміях НАТО процедура After Action Review (розбір дій після операції) передбачає, що в кімнаті для обговорення «немає погонів і звань», там шукають не винного, а причину помилки, щоб її виправити.

У нас же досі домінує вкорінена радянська командно-адміністративна система. Для багатьох штабів помилка є автоматичним тригером для службового розслідування та покарання винного. Коли над командиром постійно висить загроза доган, вмикається природний інстинкт самозбереження. Досвід невдач маскується під «успішне виконання завдань», а інші підрозділи згодом наступають на ті самі граблі.

Чорна діра паперової звітності 

Навіть коли інформація збирається офіційно, офіцери часто пишуть звіти «для галочки», аби відрапортувати наверх. Ці стоси паперів або гігабайти файлів надходять до вищих штабів, але фактично потрапляють у “чорну діру”. 

Бракує окремих аналітичних центрів, які б професійно обробляли цей масив, шукали системні тренди та трансформували сухі звіти в бойові статути чи навчальні курси. Військові на передовій не бачать жодного зворотного зв’язку і втрачають мотивацію взагалі щось надсилати.

Ілюзія стабільності: чому зміни потрібні негайно 

Часто спрацьовує звичайний спротив змінам. В період інтенсивних боїв у багатьох керівників виникає цілком закономірна думка: “Ми ж якось воюємо, ворога стримуємо. Навіщо зараз ламати наявні процеси й витрачати ресурси на реформи?”. Але намагання утримати статус-кво у війні технологій лише маскує проблему. Спроба законсервувати неефективні підходи може призвести до системного відставання від ворога, який також постійно адаптується.

Наше завдання – перейти від культури пошуку винних до системи, яка навчається. Це вимагає колосальних зусиль, але кожен ресурс, інвестований у побудову дієвої системи Lessons Learned сьогодні, завтра повернеться збереженими життями наших захисників та перевагою на полі бою.

Аналітичний департамент Боривітра зараз активно працює з Міністерством оборони та Генштабом, щоб зрушити цей процес і ми закликаємо колег-аналітиків доєднуватись, щоб “лупати сю скалу” реформ разом.

Павло Мусієнко

Керівник аналітичного департаменту Боривітра

• LinkedIn