Український та європейський defence tech очима австрійця з лондонського форуму

Швидкий розвиток оборонних технологій в Україні зіштовхується з інерційністю мілітарних інновацій у Європі. Відомий австрійський політолог та експерт у сфері безпеки Роберт Шютт, який нещодавно відвідав UK-UA Defence Tech Forum, поділився з колумністом Defender Media Віктором Харитоном своїми думками щодо того, як зблизити український та європейський defence tech – і з яких конкретно кроків почати.

Наприкінці квітня в Лондоні пройшов UK-UA Defence Tech Forum. Він відбувся в Королівському Об’єднаному інституті оборонних досліджень (RUSI) за офіційної підтримки Посольства України у Великій Британії. Форум став третім у серії конференцій, покликаних посилити співпрацю між українськими, британськими та міжнародними defence-компаніями, а також венчурними інвесторами. Мета – розширити виробництво та прискорити R&D задля впровадження інновацій.

Учасники форуму обговорювали пришвидшення впровадження технологій, роль венчурного капіталу в масштабуванні оборонних рішень, а також поглиблення технологічної співпраці між Великою Британією та Україною. Понад двадцять українських стартапів представили передові технології — від рішень для роїв дронів та роботизованих систем до засобів радіоелектронної боротьби та інструментів на базі штучного інтелекту — наочно демонструючи інновації, що народжуються безпосередньо на фронті.

Серед учасників форуму був Роберт Шютт — відомий австрійський політолог і радник з питань безпеки, який має багаторічний досвід роботи в Міністерстві оборони Австрії, Міністерстві внутрішніх справ та Офісі Президента Австрії. Наразі він очолює Австрійську асоціацію політичних наук і є почесним науковим співробітником Даремського університету. 

Доктор Шютт погодився поділитися інсайтами з форуму та власними рефлексіями щодо співпраці в оборонній сфері між Україною та її західними партнерами.

Більша частина Європи не готова до нової реальності

На українському фронті нові технології проєктуються, випробовуються та впроваджуються за тижні — а іноді навіть за дні чи години. Такий темп інновацій практично немислимий в інших країнах, він породжений жорсткою воєнною необхідністю. Україна не лише захищає свій суверенітет — вона вибудовує екосистему оборонних технологій, що базується на ітеративному підході знизу-вгору, безжальному прагматизмі та постійному зворотному зв’язку з поля бою.

Це змінює саме уявлення про військову релевантність. Як зазначив генерал Валерій Залужний, колишній Головнокомандувач ЗСУ, а нині посол України у Великій Британії: «Україна більше не є пасивним одержувачем міжнародної допомоги — вона стала стратегічним донором. Країна експортує не лише перевірену в бою техніку, а й тактичні знання, бойові ноу-хау та інновації, що мають реальне значення для НАТО. Україна не просто стримує ревізіоністську державу — вона формує наступне покоління європейської безпеки».

Війна в Україні переписала правила гри. Але Європа продовжує діяти, ніби старі правила ще чинні

Решта Європи ще не повною мірою засвоїла уроки, які Україна опановує ціною крові. Суть військової потужності вже не в масштабі чи спадковості платформ. Вона — в адаптивності. Традиційна «жорстка сила» — танки, літаки, кораблі — відстає від компактніших і розумніших систем. Дрони знищують цілі з точністю до сантиметра. РЕБ застосовується на рівні взводу. Алгоритми цілевказання на базі ШІ та об’єднання сенсорів розвиваються швидше, ніж може встигнути будь-яка централізована доктрина. Командири більше не чекають нових статутів — вони імпровізують ітеративно, просто в бою.

Це не гіпотеза. Це — нова реальність. І Європа здебільшого до неї не готова.

Опинившись перед екзистенційною загрозою, Україна прийняла жорстке правило: «Що працює — залишається, що ні — відкидається». Немає часу на зарегульованість, немає місця для інерційності. Тим часом європейські оборонні програми продовжують працювати у багаторічному циклі, паралізовані бюрократією та униканням ризиків. Український фронт щодня доводить: ефективність вимірюється не престижністю платформи, а швидкістю інтеграції, щільністю сенсорних мереж і здатністю оперативно змінювати завдання в польоті.

Це має стати дзвінком пробудження. Значна частина наявного арсеналу Європи втрачає свою актуальність в умовах сучасної війни. Сьогодні ключовим є зв’язок, модульність та програмно визначувані можливості, які можна змінювати вже під час бойових дій. Війна переписала правила гри. Але Європа продовжує діяти, ніби старі правила ще чинні.

Більше того — зберігаються глибокі структурні та культурні бар’єри. Українські системи, навіть після успіхів на полі бою, зіштовхуються зі скепсисом і перепонами в НАТО. Затримки з ліцензуванням, бюрократичні проблеми з сертифікаціями та глибокі упередження на користь американських чи західноєвропейських платформ блокують серйозне впровадження українських рішень. У багатьох офісах закупівель НАТО до України досі ставляться як до молодшого партнера — або й до потенційного ризику — попри її інноваційну перевагу, народжену фронтом.

Юридичні перепони тільки поглиблюють проблему. Експортний контроль, питання відповідальності, відсутність єдиної стандартизації за нормами НАТО — усе це душить впровадження та масштабування. В Європі немає аналогу американського Defense Innovation Unit (DIU) — жодної моделі швидкої інтеграції воєнних технологій у закупівельні процеси. І водночас Україна не розглядається як повноцінний R&D-партнер. Як наслідок — згаяна нагода вийти з-під залежності від повільних корпорацій і побудувати стійку, адаптивну екосистему оборони.

В Європі немає жодної моделі швидкої інтеграції воєнних технологій у закупівельні процеси

Йдеться не лише про закупівлі. Вирішальним чинником у війнах майбутнього буде не витрати, а швидкість. Переможе той, хто матиме найефективніших зворотний зв’язок, найшвидшу здатність навчатися, ітеративно змінюватися та перекидати сили. І в цьому Україна вже попереду. Європа мусить надолужити.

Водночас, тим, хто діє зсередини України — якими б ефективними і перевіреними вони не були — слід визнати сувору реальність: оминути вкорінені стратегічні інтереси та оборонні культури у великих столицях Європи неможливо. Політика та бізнес-практики не змінюються миттєво — ні в Португалії, ні в Польщі, ні в Ірландії чи Італії, не кажучи вже про Париж чи Берлін. Потрібне взаємне розуміння позицій та незламна орієнтація на спільну мету: зробити Європу безпечною — якомога швидше.

Тож підтримки України недостатньо. Європа має навчатися разом із нею та від неї. Це означає — закладати взаємо-операційність у системи з перших днів, спільно розробляти рішення, які працюватимуть на рівних у НАТО та в Україні. Це означає — будувати закупівельні процеси, здатні оперативно тестувати й масштабувати українські інновації, а не закопувати їх під шарами регуляторної тяганини. І це означає — сприймати Україну не як приклад для вивчення post factum, а як справжню лабораторію оборонних розробок у реальному часі.

Є й обнадійливі сигнали. Польща, країни Балтії та частина Великої Британії демонструють відкритість до українських технологій та доктрин. Але це — радше винятки. ЄС досі сприймає Україну як отримувача допомоги, а не рівного партнера. Це слід змінити.

Також потрібне культурне перезавантаження. І вражає — якщо не шокує чи навіть не викликає жаль — наскільки глибокими є упередження та непорозуміння між партнерами. Україна — не об’єкт гуманітарної допомоги. Вона — колиска передового військового мислення. У автономних тактиках, швидкому застосуванні РЕБ та прийнятті рішень на основі даних — вона попереду багатьох членів НАТО. Європа має припинити дивитися зверху вниз і почати дивитися на рівних.

Війна також стерла старі межі між цивільним і військовим. Україна створила гнучкі мережі, які поєднують таланти стартапів, експертизу діаспори та неформальні канали інновацій. Європі слід вивчити цей сценарій, а не відкидати його.

Бо якщо Європа не інтегрує ці уроки — вона ризикує не лише маргіналізувати Україну. Вона маргіналізує саму себе. Стратегічна релевантність сьогодні вимірюється не парадною технікою чи бюджетними таблицями. Вона вимірюється здатністю адаптуватися під вогнем.

За цим критерієм — Україна попереду. Європа повинна діяти швидше. І лише якщо обидві сторони будуть здатні побачити себе як єдиний політичний, безпековий, індустріальний і технолого-оборонний простір — об’єднаний щирими намірами — Європа зможе пройти крізь українську бійню та те, що чекає далі.

Конкретні кроки для обох сторін

Якими мають бути практичні орієнтири:

Крок 1: Культурне визнання. НАТО та європейські країни мають активно визнавати Україну не лише як отримувача допомоги, а як рівноправного інноватора.

Крок 2: Швидка інтеграція. Розробити гнучкі регуляторні механізми для оперативного впровадження і сертифікації українських технологій, перевірених у бою.

Крок 3: Структурна реформа. Засвоїти українські підходи до інновацій: швидкі ітерації, зворотний зв’язок у реальному часі, адаптивність в інституціях оборони Європи.

Крок 4: Спільні інновації. Створювати прямі R&D-партнерства між українськими розробниками та європейськими структурами, забезпечуючи інтероперабельність і швидке впровадження.

Третій UK-UA Defence Tech Forum був не просто черговим заходом. Це був момент рефлексії — і потенційної трансформації. Майбутнє безпеки Європи та її стратегічна релевантність напряму залежать від здатності швидко засвоювати уроки, винесені з українського фронту.

Адаптивність під тиском — сьогодні головний критерій стратегічної спроможності. І саме Україна нині очолює цей рух. Європа має швидко підтягнутися.

Доктор Роберт Шютт

Голова Австрійської асоціації політичних наук (ÖGPW), має понад 20 років досвіду в науці та урядовій службі, спеціалізується на національній безпеці та міжнародних відносинах. Працював у Міністерстві оборони Австрії, Міністерстві внутрішніх справ і Офісі Президента Республіки Австрія. Автор низки праць із міжнародної політики та політичного реалізму.

• LinkedIn

Віктор Харитон

Колумніст Defender Media, який пише про українські оборонні технології на перетині з міжнародними відносинами, стратегічними комунікаціями та штучним інтелектом. Віктор консультує організації, що працюють у сферах оборони та безпеки, енергетики, сільського господарства та охорони здоров’я.

• LinkedIn