Як метаповерхні змінять РЕБ майбутнього: інтерв’ю зі співзасновником Stronghold AI Рафаелем Лікурсі

Метаповерхні, реконфігуровані системи, фазовані антени: це найскладніший текст за вісім місяців існування Defender Media.

В другому матеріалі спецпроєкту Rewiring European Defense Tech, який редакція робить у партнерстві з European Defense Tech Hub, говоримо з одним із переможців хакатону EDTH – Рафаелем Лікурсі. Він розповідає про те, як нові матеріали змінять сферу радіоелектронної боротьби, які уроки європейський оборонпром має винести з війни в Україні, а також як EDTH допомагає наукоємним ідеям перетворюватися на реальні оборонні розробки.

Сфера радіоелектронної боротьби переживає серйозну трансформацію під впливом штучного інтелекту, програмованих систем та сучасних матеріалів – зокрема, метаповерхонь. Спізвасновник і CEO Stronghold AI Рафаель Лікурсі – один із тих, хто очолює цю трансформацію в європейській оборонній сфері.

Як колишній військовий пілот та офіцер військ РЕБ, доктор Лікурсі поєднує практичний досвід із глибокими технічними знаннями. Він отримав ступінь доктора філософії в Паризькому політехнічному інституті, спеціалізуючись на реконфігурованих метаповерхнях для антен, а також обіймав керівні інженерні та управлінські посади в декількох високотехнологічних оборонних компаніях.

Під його керівництвом Stronghold AI розробляє розподілені та програмно керовані сенсорні системи, які розширюють ситуаційну обізнаність на великі території, забезпечуючи раннє виявлення, безперервне відстеження та миттєві попередження в умовах непередбачуваних загроз. Компанія також бере активну участь у роботі European Defense Tech Hub – співпрацює з військовими, стартапами та інноваторами, аби прискорити розробку оборонних технологій, готових до використання у польових умовах.

У розмові з Defender Media доктор Лікурсі розповідає, як бойовий досвід допоміг йому сформувати бачення майбутнього радіоелектронної боротьби, про можливості метаповерхонь та пов’язані з ними виклики, про уроки, які Європа може винести зі швидкого циклу інновацій в Україні, а також про те, як РЕБ у наступному десятилітті визначатиме безшовна інтеграція штучного інтелекту, програмного забезпечення та “заліза”.

Defender Media: Ви починали кар’єру як військовий пілот і офіцер військ РЕБ. Як цей досвід вплинув на ваше розуміння електромагнітного поля бою і надихнув на подальші дослідження?

Рафаель Лікурсі: Мій оперативний досвід став базою для роботи, якою я займаюсь сьогодні. Дослідження і розробки можуть створювати вражаючі системи, але якщо вони не спроєктовані з урахуванням реальних умов, то можуть бути непрактичними у полі. Під час служби в Повітряних силах як пілот і офіцер військ РЕБ я зрозумів, як техніка використовується насправді, як доктрини впливають на рішення і що армії справді потрібно від технічних інструментів. Цей практичний досвід дає мені унікальну перевагу — він дозволяє поєднати науку і реальність, створюючи системи, які є ефективними на полі бою.

У своїй книзі Metasurface-driven Electronic Warfare ви пишете, що цілі середовища можуть стати реконфігурованими завдяки метаповерхням. Наскільки ми близькі до того, щоб побачити реалізацію цієї концепції в оборонних системах?

Ідея реконфігурованого середовища доволі складна, але ми не так вже й далеко від її втілення — просто це не станеться в найближчі кілька років. У цивільному світі, наприклад, в дослідженнях 6G-комунікацій, уже вивчають так звані відбивні або реконфігуровані інтелектуальні поверхні. Вони будуть розміщені в містах, щоб покращити поширення сигналу.

Уявіть, що ви в центрі Парижа, як я зараз. Мій телефон отримує 5G-сигнал, який відбивається від стін і будівель, перш ніж дійти до мене. У світі 6G ці стіни будуть вкриті метаповерхнями, здатними активно змінювати свої властивості, щоб оптимізувати шлях проходження хвиль від базової станції до користувача.

Коли ця технологія отримає широке впровадження у цивільному секторі завдяки інвестиціям і дослідженням — вона досягне рівня зрілості, достатнього для адаптації у сфері оборони. Попереду ще є технічні проблеми — обмежена пропускна здатність, втрати сигналу та інше — але після успіху в цивільному секторі оборонна галузь зможе ефективно використати цей потенціал.

Я вважаю, що перші військові застосування реконфігурованих середовищ ми побачимо на початку 2030-х — приблизно одночасно з розгортанням 6G.

Які основні технічні чи промислові бар’єри досі заважають впровадженню метаповерхонь у системи РЕБ нового покоління?

Метаповерхні вже можуть застосовуватися в деяких оборонних системах — особливо в антенах. Подібні концепції вже використовуються у 5G, де вони дають значні переваги.

Раніше реконфігуровані антени вимагали дорогих компонентів — фазообертачів, підсилювачів. Фазовані антени, наприклад, потужні, але дорогі, енергозатратні й громіздкі — тому їх можна встановити лише в обмеженій кількості, скажімо, на винищувачі. Метаповерхні ж дозволяють створювати реконфігуровані антени, які набагато компактніші, економічніші й енергоефективніші. Ця технологія вже достатньо зріла для використання.

Однак більш складні застосування — як-от створення реконфігурованих середовищ — потребують нового класу метаповерхонь, які все ще мають технічні обмеження: ширина смуги, кутова залежність і втрати сигналу поки неприйнятні для бойових умов. Ці обмеження треба подолати, перш ніж вдасться формувати електромагнітне середовище динамічно.

Stronghold AI спеціалізується на розподіленому, програмно-керованому зондуванні в умовах непередбачуваних загроз. Чим цей підхід відрізняється від традиційних радарних або сенсорних систем?

Класичні радари й системи сенсорного злиття зазвичай концентрують потужність у кількох великих, дорогих платформах. Потужний радар встановлюється в одному місці, щоб охопити велику територію. Залежно від частоти й методів він може ефективно виявляти, наприклад, дрони — але така система дорога, енергозатратна, і її може легко помітити ворог.

Ця концентрація створює вразливість: цінні активи стають пріоритетними цілями. Досвід України показує, що противник прагне знищити або придушити такі системи, щоб уникнути виявлення або завдати збитків. Їх заміна або захист — складний і дорогий процес.

Розподілений підхід змінює модель. Замість кількох великих сенсорів ми маємо сотні або тисячі дешевших — наприклад, безпілотників або мініатюрних датчиків — і програмне забезпечення об’єднує їхні дані. Це дає кілька кутів спостереження, надлишковість і стійкість: навіть якщо частину вузлів втрачено, система продовжує працювати. Також її складніше виявити і вразити.

Розподілені системи дають геометричні й операційні переваги — кращу просторову роздільність, паралельний збір даних, гнучке масштабування. Програмна обробка дозволяє інтегрувати слабкі сигнали в єдину картину без потреби в централізованій платформі.

Україна перетворилася на одну з найбільш інноваційних defence tech-екосистем у світі. Які уроки можуть винести європейські стартапи та оборонні компанії?

Мене тут надихає цитата Джуліо Дуè: “Перемога усміхається тим, хто передбачає зміну характеру війни, а не тим, хто намагається пристосуватися після того, як зміна вже настала”. Україна показує, що швидкість — це все. Ми більше не можемо дозволити собі довгі класичні цикли розробки. Те, що раніше займало 5–10 років, тепер повинно відбуватися за місяці або тижні.

Українські системи проходять тестування безпосередньо на полі бою, і оператори постійно спілкуються з розробниками. Цей безперервний зворотний зв’язок дозволяє вдосконалювати рішення щотижня.

Чому Україна така швидка? Тому що потреба стимулює креативність. Вони стикаються з ворогом, який має більше ресурсів, але сила України — у волі. Як писав Клаузевіц, міць армії — це поєднання ресурсів і волі. Українці компенсують нестачу матеріальних засобів інноваційністю, імпровізацією і рішучістю.

Головний висновок для Європи: швидкість, креативність і постійна ітерація важливіші за масштаб ресурсів. Інновації під тиском — не лише можливі, вони змінюють правила гри.

Чи планує Stronghold AI співпрацю з українськими оборонними командами?

Безумовно. Мета Stronghold AI — створювати інструменти, що мають реальний вплив у бойових умовах. Можна будувати оборонний стартап із мирної країни, спостерігаючи за війною здалеку — але це не наш підхід.

Найефективніше — бути поруч із військовими. Тут цикли розробки тривають тижнями, зі швидким обміном відгуками між операторами і розробниками. Ми повністю поділяємо такий підхід і такий темп.

Зараз ми формуємо партнерства в Україні, бо бути частиною цієї екосистеми — необхідність. Співпраця з українськими компаніями й військовими дозволяє нам створювати справді релевантні рішення. Це не просто вигідно — це безальтернативно.

Як ініціативи на кшталт European Defense Tech Hub можуть допомогти перетворити глибокі наукові розробки на технології, готові до практичного застосування?

EDTH грає визначну роль у сучасному оборонному секторі. Мій власний бойовий досвід дає мені чітке розуміння того, що насправді потрібно на полі бою, але не кожен дослідник, інженер чи підприємець на ранній стадії мав можливість отримати такий досвід. Хаб допомагає заповнити цю прогалину.

Через хакатони та інші ініціативи учасники можуть зустрічатися з реальними військовими, бійцями та компаніями, які вже впроваджують системи безпосередньо на полі бою. Така взаємодія дозволяє компенсувати відсутність практичного досвіду. Мені пощастило отримувати прямі відгуки від військових, які могли сказати, які аспекти системи є перспективними, а які не працюватимуть у польових умовах. Їхні зауваження допомогли мені зрозуміти, як перетворювати лабораторні технології на практичні, бойові інструменти.

Для мене головна цінність Європейського Defense Tech Hub саме в цьому: він допомагає учасникам побачити, що дійсно потрібно і що справді працюватиме в операційному середовищі. Без цього зворотного зв’язку інженери можуть створювати вражаючі системи в теорії, які в реальності виявляються малопридатними.

Як, на вашу думку, поєднання ШІ, програмно-визначених систем і метаповерхонь змінить РЕБ в наступному десятилітті?

Я люблю порівнювати армії з восьминогами: у кожного є мозок і щупальця, які виконують його волю. На полі бою стикаються два таких “восьминоги”.

Для мене штучний інтелект — це мозок, що забезпечує обізнаність і прийняття рішень. Але мозку потрібні “щупальця” — антени та метаповерхні, які дозволяють взаємодіяти з електромагнітним середовищем.

Успіх у радіоелектронній боротьбі майбутнього не забезпечать інвестиціїї виключно в ШІ або лише в “залізо”. Перемагатимуть ті, хто поєднає обидва. Software-defined-системи об’єднують потужний ШІ з розподіленими апаратними засобами, дозволяючи бачити, вирішувати й діяти швидше за противника.

Боян Стойковскі

Незалежний журналіст. Базується в Скоп’є, Північна Македонія, пише про технології, науку, екологічні проблеми, а також про поствоєнні суспільства країн Західних Балкан. Його роботи публікувались у Foreign Policy, WSJ, ZDNET, New Eastern Europe та Interesting Engineering.

• X
• LinkedIn