“За рік мій підрозділ знищив понад 3000 повітряних цілей”. Максим Зайченко – про систему ППО 3-го армійського корпусу

Майор Максим Зайченко — командир окремого зенітного дивізіону “Аквіла” 3-го армійського корпусу. Це підрозділ, який прикриває сили 3 АК від ударів з повітря. Зайченко пройшов шлях від створення ППО в межах окремої бригади до розгортання повноцінної корпусної структури, яка сьогодні тримає небо на найбільш гарячих ділянках фронту — від Харківщини до Донеччини.

У складі “Аквіли” є власний R&D, де покращують характеристики дронів-перехоплювачів, а також розробляють нові продукти – зокрема автоматичні зенітні турелі. В інтерв’ю з Defender Media майор Зайченко розповів, як у 3-му армійському корпусі модернізували класичну тріаду ППО, в чому головна проблема розробок, що потрапляють у підрозділ, а також чому повністю автоматизовані рішення поки що не приживаються на фронті.

Реформа та структура: логіка ефективного управління

Окремий зенітний підрозділ корпусного комплекту “Аквіла”, що в перекладі означає “орел”, був сформований у складі 3-го армійського корпусу. Навесні 2025 року почалася масштабна реформа, у межах якої в корпусах створювали спеціалізовані підрозділи: безпілотні системи, інженерні війська та, власне, ППО. Наша команда не нова: кістяк підрозділу — це досвідчені бійці зенітного ракетно-артилерійського дивізіону 3-ї окремої штурмової бригади, які тепер перейшли на корпусний рівень.

Створення корпусного підрозділу дало нам змогу отримати більше людей та ресурсів. Ми отримали можливість підсилювати ті ділянки батальйонів чи бригад, які самостійно не справляються. Маємо резерв, яким можемо системно маневрувати по всьому напрямку, закриваючи “дірки”.

Наші основні завдання — це протиповітряне прикриття підрозділів корпусу по всій смузі відповідальності та на всю її глибину. А це понад 150 кілометрів по фронту: Харківщина, Луганщина, Донеччина, зокрема Лиманський напрямок, де ворог постійно намагається просуватися. Ми працюємо від самої лінії зіткнення, де прикриваємо піхоту, до прифронтових міст та об’єктів критичної інфраструктури в 100-кілометровій зоні. Фактично, ми є першим ешелоном ППО не лише для свого корпусу, а й для країни в цілому, адже саме через нашу зону також летять “Шахеди”, які ми активно збиваємо.

У складі Сухопутних військ протиповітряна оборона має три основні рівні. Перший — це лінійні батальйони, які мають зенітні ракетні взводи для захисту передових позицій. Другий рівень — бригадний дивізіон, що закриває зону на 30–40 кілометрів від фронту. Їхня задача — прикриття артилерії та пунктів управління. Зараз ця зона стала справжньою “кілзоною”, адже якщо раніше танк на відстані 40 км почувався безпечно, то тепер там панують ворожі FPV-крила та аналоги “Ланцетів” чи “Молній”.

Від “Стріли” до швидкісних перехоплювачів

Наш арсенал базується на класичній “тріаді”. Перша складова — це ракетні комплекси малого радіусу дії для боротьби з авіацією. Ми використовуємо як радянські зразки, наприклад, “Стріла-10” або модернізований ЗРК Dragon на базі авіаційних ракет Р-73, так і західні ПЗРК: Stinger, шведські RBS-70, польські Piorun. Радянські “Ігли” теж є, хоча вони поступаються за дальністю. Завдяки такій насиченості засобами ворожа авіація під час Авдіївської та Бахмутської кампаній зазнала великих втрат. Зараз вони бояться підходити ближче ніж на 10–15 км до лінії фронту. Наші ПЗРК стали фактором стримування: 98% літальних апаратів, що зайдуть у зону враження, будуть знищені.

Друга складова — зенітна артилерія. Це не просто кулемети на пікапах, хоча мобільні вогневі групи теж виконують свої задачі. Останнім часом “Шахеди” знову почали літати на дуже низьких висотах — до 100 метрів, намагаючись ховатися у складках місцевості, хоча раніше здебільшого піднімалися до 3–5 кілометрів.

Ми використовуємо радянські ЗУ-23, які модернізуємо власними силами та за допомогою приватних КБ. Встановлюємо сучасні оптико-електронні системи прицілювання та наведення. Це значно вигідніше, ніж купувати дорогі західні комплекси на кшталт Skynex. Одна батарея таких засобів, хоч і має значні переваги, — коштує близько $100 млн, а за вартістю це те саме, що модернізувати сотні наших “ЗУ-шок”, які в Україні наявні в достатній кількості. Зенітна артилерія незамінна для об’єктового прикриття — переправ, складів чи командних пунктів, де потрібно створити справжній вогневий купол.

Третя лінія — це БПЛА-перехоплювачі. Вони з’явилися приблизно рік тому на базі звичайних ударних дронів. Коли постало питання модернізації ППО бригади, ми почали шукати технічні рішення, як збивати “Орлани” та “Суперками” нашими дронами. Класичний зенітний дрон сьогодні — це 10-дюймовий БпЛА мультироторного типу. Це універсальна платформа, де можна змінювати начинку: від бойової частини до систем відеозв’язку та управління. Для нас принциповим став перехід на цифрові системи зв’язку, щоб мати якісну картинку на великих відстанях і захист від ворожого РЕБ.

Ми працюємо в єдиній системі: радіолокаційне виявлення, супроводження цілі та наведення дрона. Не називатиму конкретних виробників з міркувань безпеки, але серед найкращих моделей є як і дрони іноземного виробництва, так і кілька українських виробників. Із українськими компаніями ми разом доопрацьовували ці перехоплювачі в своїй R&D-майстерні, за всіма показниками збиття і за якістю продукту це зараз найкращі “анти-шахеди”.

Якщо говорити про економіку ППО, то мають значення дуже багато факторів. Ефективний всепогодний засіб — це ракетний комплекс, але вартість пуску ракети на Stinger буде коштувати $100 000, а сам “Шахед” — до $50 000. Математика не сходиться. Тому там, де є комфортні умови для знищення, ми використовуємо саме перехоплювачі. Хоча у статистиці це створює проблему: коли через погану погоду або низьку висоту пуск перехоплювача може не здійснюватися через обʼєктивні причини майже гарантованої втрати борта, ми маємо значно меншу кількість запусків і збиттів.

Але в цілому за минулий рік мій підрозділ знищив понад три тисячі повітряних цілей, з яких більшу частину здійснили засобами безпілотних систем. Серед знищених цілей: мультироторні дрони, розвідувальні та ударні крила, БпЛА великої дальності. Наша основна задача — чисте небо над піхотою, і ми її виконуємо.

R&D та автоматизація

Наша група R&D — це не просто майстерні для обслуговування дронів, що повернулися з позицій, або готуються до вильоту. Це підрозділ, який дозволяє нам тримати руку на пульсі. Гроші на інновації та розробки тут на 90% — це приватні кошти, підтримка волонтерів або бізнесу, який зацікавлений, щоб по їхніх складах не прилітали “Шахеди”.

Зараз ми працюємо за декількома пріоритетними напрямами. Окрім підвищення характеристик дронів-перехоплювачів, ми розробляємо автоматичні зенітні турелі. Вони вже тестуються нашими підрозділами для знищення цілей на віддаленому управлінні. Ключові акценти нашої розробки — можливість якісного автоматичного захоплення повітряної цілі та балістичний калькулятор.

У західних армій є концепція C-RAM (Counter Rocket, Artillery, and Mortar) та C-UAS (Counter-Unmanned Aircraft Systems). Це цілі комплекси, де зенітна гармата — лише елемент. Туди інтегровані радіолокаційні, оптичні та акустичні засоби виявлення. Система сама розраховує траєкторію замість бійця, який намагається поцілити “на око”. Ми адаптуємо цю ідею під наші умови, шукаючи дешеві, але ефективні рішення. Це дозволяє не тільки точніше збивати ворожі об’єкти, а й знизити втрати нашої піхоти від FPV-дронів у тактичній глибині.

Головна проблема нових розробок, які потрапляють у підрозділ, — це якість при масштабуванні. Перші зразки можуть бути чудовими, а наступна партія “не летить”. Або софт такий, що дрон з автозахопленням може замість “Шахеда” захопити хмару і полетіти в нікуди. Насправді, велика кількість різних ініціативних груп, які хочуть вийти на ринок і роблять нові продукти, намагаються свої розробки протестувати в бойових умовах, тому що тести на полігоні – це навіть не 50% проблем, які виникають “на бойових”.

Західні партнери також часто хочуть повної автоматизації, але в наших умовах це не завжди працює. Якщо радар втрачає трек цілі, дрон просто дезорієнтується. Тому для нас принципово важливим поки що залишається оператор, який бачить картинку через камеру і може вручну вийти на випередження, застосувати правильну тактику підльоту.

Економіка забезпечення та гнучкість рішень

Ми використовуємо і прямі закупівлі, й поставки волонтерських дронів, і державну систему DOT-Chain Defenсe. Перевага останнього в тому, що підрозділ купує майно за бали. Логіка проста: ти збив ціль — тобі нарахували бали, ти відкриваєш цей “магазин” і вибираєш, що потрібно. Це зручно в плані мотивації та дозволяє трохи знизити навантаження на військову частину. Ми витратили дрони на знищення цілей — ми за зароблені бали компенсували їх новими.

Але DOT Chain не вирішує проблем всебічного забезпечення. Радар чи пікап там не купиш. Також є питання до номенклатури: ми працюємо з певними засобами РЕБ, які закривають усі частоти, і ми не витрачаємо бали на те, що не відповідає нашим вимогам. Наприклад, там немає частини тих перехоплювачів, які ми вважаємо найефективнішими. Тому основний ресурс — це все одно приватний сектор, волонтери або власні кошти бійців.

Головне питання — це гнучкість прийняття рішень на державному рівні. Ми часто змушені наздоганяти ворога, і запізніла реакція на пів року зобовʼязує за інерцією вкидати кошти в те, що вже неефективне. Наприклад, продовження набору в мобільні вогневі групи, хоча вже зрозуміло, що “Шахеди” змінили тактику і ці системи стали менш ефективними.

Нам потрібен прямий місток між бойовими підрозділами, які мають експертність, і тими, хто приймає рішення про стратегію в Києві. Інформація не має проходити через десять фільтрів, де вона перекручується. Ті рішення, які ми починали з рівня лінійного батальйону, потім дивізіону, бригади, ми зараз масштабуємо на весь корпус. Як корпус ми за пів року зробили так, що в кожній бригаді є бойові розрахунки, які реально збивають цілі. Ми не чекаємо, що хтось прийде і зробить — ми забезпечуємо результат власними силами.