З цивільних технологій в оборонні: Міша Рудомінський з Himera, Антон Скрипник із Roboneers і Євген Сиваченко з Oko Camera

Російсько-українська війна спонукала багатьох цивільних підприємців і топів ІТ-компаній перейти в сферу оборонних технологій. Таким, зокрема, був шлях співзасновника Himera Міші Рудомінського, співзасновника Roboneers Антона Скрипника і CTO “Око Камера” Євгена Сиваченка. На панельній дискусії під час травневої конференції DOU Day 2025 вони розповіли про свій перехід в оборонку, порівняли сфери цивільних та військових технологій і обговорили деякі міфи навколо defence tech. Defender Media публікує найцікавіші інсайти з дискусії.

Як стався перехід

Для співзасновника Himera Міші Рудомінського вирішальним імпульсом для переходу в оборонні технології став початок повномасштабного вторгнення. “Дивився навколо і думав, що треба щось робити”, — каже він. Рудомінський зізнається, що шукав спосіб бути корисним без мобілізації – і саме ця мотивація лягла в основу нової діяльності.

Антон Скрипник називає причиною особисту втрату: за день до вторгнення помер його батько, який був засновником компанії, що згодом перетворилася на Roboneers. Антон викупив частки інших співвласників і дав собі шість місяців, щоб з’ясувати, чи може ця компанія бути корисною фронту. Після перших успіхів Скрипник зосередив усі зусилля на розвитку проєкту.

Для Євгена Сиваченка перехід розтягнувся на декілька років. З 2004 року він пройшов шлях від інженера до підприємця, маючи досвід у високоточних обчисленнях, робототехніці та архітектурі програмного забезпечення. Власне входження в defence tech він пояснює не як зміну, а як закономірне продовження власного розвитку: “Мені здається, я просто зайняв нішу за результатами своєї освіти”.

Від продукту — до фронту

Учасники панелі відзначили, що підхід до продукту в defence tech суттєво відрізняється від будь-яких B2B- чи B2C-розробок. Гравці ринку повинні бути готовими до того, що це не лише інженерія, а й повне занурення у середовище кінцевого користувача: фронт, бліндажі, щоденна рутина військових.

Антон Скрипник пояснює, що в Roboneers усі продукти проходять три стадії готовності: працює на столі, працює на полі, працює на фронті. Команда принципово не залишає полігон, доки пристрій не почне працювати в реальних умовах. Саме там перевіряються гіпотези, зустрічаються реальні потреби й інженерні уявлення. Наприклад, виявляється, що зручні ручки важливіші за впровадження штучного інтелекту, а головні поломки спричиняють не дії ворога чи погодні умови, а окопні миші, що гризуть кабелі.

Євген Сиваченко додає, що в defence tech відповідальність кардинально вища: “Якщо продукт не спрацював – хтось загинув”. Тому процес розробки, тестування і документації потребує глибокого контролю. Важливу роль у цьому відіграють створені ще за радянських часів інженерні стандарти ЄСКД та ЄСПД, які допомагають не забути про критичні моменти.

Міша Рудомінський, який до повномасштабного вторгнення розвивав аерокосмічний проєкт Promin Aerospace, підкреслює: багато чого з його досвіду в аерокосмічній сфері виявилося корисним, але потребує адаптації до нової динаміки. Наприклад, люди з потужними інженерними навичками часто не мають розвинених soft skills, і між ними та молодими командами виникає комунікаційний бар’єр.

Менеджмент, що працює: між бірюзою і муштрою

Попри спільну сферу, організаційні моделі учасників дискусії мають суттєві відмінності. У Roboneers понад 400 співробітників, із яких близько третини займаються R&D, а решта — виробництвом. R&D працює за адаптованою моделлю SAFE (Scaled Agile Framework), може ініціювати нові проєкти і самостійно отримувати бюджет. Виробництво — це окрема система з чіткою ієрархією та розкладом, де співробітники звикли починати о 6-7 ранку.

Сиваченко додає: виробництво — найскладніша частина в роботі компанії, хоча зазвичай такою вважають R&D. Саме виробництво визначає масштабованість продукту, каже він. Робочий процес має бути сегментований і дисциплінований, бо навіть одна відсутня людина здатна зірвати всю збірку.

У Himera частка виробництва значно менше, бо більшість операцій автоматизована або не вимагає важкої техніки. Проте і тут є чітка структура. Наприклад, зварювальник, який щодня повторює одну і ту саму операцію, має точне розуміння, коли і що він має зробити. Розмиті задачі сприймаються як стрес, а не свобода.

Попри популярність гнучких менеджерських практик у стартапах, у defence tech вони часто не працюють або потребують модифікації. Рудомінський переконаний, що “бірюзовий менеджмент” точно не приживається в оборонній сфері. З одного боку, необхідна свобода для креативу, бо інновації народжуються у відкритому середовищі. З іншого — є військові стейкхолдери, які очікують чітких дедлайнів, відповідальності і формалізованого підходу.

На його думку, важливо знаходити баланс, коли команда має змогу мислити нестандартно, але водночас — тримати фокус і дисципліну. У defence tech не можна просто не працювати з “неприємною” людиною — якщо вона критично важлива, з нею доведеться знаходити спільну мову.

Міфи та страхи навколо defence tech

Серед найбільш поширених хибних уявлень про defence tech учасники дискусії згадують три:

1. Defence tech — це офісна робота. Скрипник зазначає: “Це не офіс. Ми виганяємо в поля. Сапи, багнюка, мороз”. Працівники Roboneers можуть тижнями жити на полігоні, тестуючи обладнання при -17°C.
2. Робота в defence tech — це прямий шлях до мобілізації. Рудомінський визнає, що це поширений страх серед потенційних працівників. Але за його словами, реальність інша: співпраця з силовими структурами — це велика відповідальність, а не пастка.
3. Військова культура несумісна з креативом. Учасники дискусії доводять зворотне: саме в зоні між дисципліною і свободою народжуються найефективніші рішення.