Безпілотний бізнес повного циклу. Засновник Drone Fight Group Владислав Плаксін – про виробництво дронів, навчання пілотів та інвестиції

Український підприємець Владислав Плаксін створив групу компаній, в яку входять декілька стартапів, пов’язаних з безпілотними технологіями. У грудні 2025 року американський фонд Ondas Capital оголосив про плани інвестувати в його проєкти до $11 млн. Плаксін та його команда Drone Fight Group побудували модель “повного циклу”: від проєктування бойових бомберів до створення віртуальних полігонів. Проте головним дефіцитом у цій системі залишається не “залізо”, а кваліфікований пілот.

У розмові з Defender Media Плаксін розповідає про потенційну угоду з Ondas і дрони власної розробки, а також аналізує, як перетворити бойовий досвід фронту на навчальну програму, чому економічно вигідніше інвестувати в симулятори, ніж у “одноразове” навчання на полігонах, і чому підготовка оператора БпЛА стає базовою навичкою виживання для цілого покоління.

Defender Media: На якій стадії ваша угода з фондом Ondas Capital, який оголосив про плани інвестувати в вашу групу компаній до $11 млн?

Владислав Плаксін: Загалом можу сказати лише те, що є в пресрелізі: ми співпрацюємо, розглядаємо можливості отримання інвестицій на різні проєкти, які будемо розробляти разом, а також на власні проєкти, якими зараз займаємося. Головна мета всього цього — розширення нашої експертизи. Ми хочемо отримати не просто гроші, а так звані smart money, доступ до технологій, які є в Америці та за межами нашої країни, а також до тамтешніх можливостей. Одним із головних питань, над якими зараз усі працюють, є локалізація виробництва, щоб позбутися залежності від китайських компонентів.

Drone Fight Club був зареєстрований уже після вторгнення. Чи ви одразу бачили перспективу в навчанні пілотів і в симуляторах, чи ваше бачення змінилося за ці роки?

Наша група компаній закриває повний цикл: від навчання до створення та симуляції. У нас є Drone Fight Club (навчання та R&D на лінії фронту — ми бачимо нові проблеми та адаптуємося), компанія Bat Drones (розробка саме дронів) та Simtech Solutions (розробка симулятора).

У 2022-му ми почали навесні як волонтери, нас ніхто серйозно не сприймав. У вересні я, маючи досвід у маркетингу, робив аналітику: ми навчили 100 пілотів, та вирішили подивитися на результат. Ми обдзвонили всіх. Виявилося, що 95% із них активно “використовують лопату”, а не літають. Ми вклали близько 500 тисяч гривень, щоб навчити реально лише 5 пілотів. Решта грошей пішла в нікуди. Тоді ми зрозуміли, що треба щось міняти, і почали дивитися в бік розробки та інтеграції з Генштабом.

У листопаді 2022-го ми зустріли крутого military-фахівця, на той момент полковника Сухопутних військ ЗСУ. Коли він побачив можливості дронів, то за місяць організував першу роту ударних безпілотних комплексів — перший “РУБпАК”. Ми почали навчання у грудні 2022-го. Було важко: 80% учнів — люди старші за 45 років, із дуже різними рівнями освіти. З групи у 20 осіб ми реально вивчили 7–10 людей. Потім у 23-му році були перші 40 “РУБпАКів”.

Під кінець 23-го року ми зрозуміли, що змінити щось через Міністерство оборони буде дуже важко. Ми не могли самотужки адаптувати всі програми під військо, тому вирішили створити інструмент для стандартизації навчання.

На полігонах ми бачили страшні речі: хтось не перевірив пропелери, хтось не закрутив антену — і дрон уже летить у твій бік. Інструктори часто — просто волонтери без справжньої компетенції. В усіх наших інструкторів є належна сертифікація. Ми ж прийшли з авіації, де всі правила “написані кров’ю”. Протоколи “перевір батарею”, “перевір пропелер” — це обов’язково, щоб нічого не трапилося в повітрі. Цей підхід ми хотіли масштабувати на всю армію. На жаль, і до цього часу немає єдиних стандартів і протоколів, які мають виконувати всі пілоти. Це одна з головних причин втрат на фронті та випадків friendly fire. Я бачив десятки відео, де хлопці виносять дрон на позицію, роблять стандартні помилки, і після зльоту дрон летить назад до них із боєприпасом — у результаті маємо “трьохсотих”.

Розкажіть про дрони вашого власного виробництва. Адже саме на них будується навчання?

Нашим першим серійним дроном був Lucky Strike, це моя розробка. Зараз компанія Bat drones фокусується на вирішенні актуальних проблем фронту. Lucky Strike у версії 2023 року вже не виконує всі завдання — змінилися дистанції та умови РЕБ. Ми випустили Lucky Strike 2 (потужний розвідник з можливостями бомбера) та лінійку Angel Arrow (13, 15 та 22 дюйми). Це дешеві бомбери вартістю від 1000 до 3000 доларів, які несуть до 5 кг (а Angel Arrow 22 — і більше) на відстань 10–15 км. Є денні та нічні моделі. Вони менші за “Вампірів” чи “Кажанів”, тому їх важче збити. Середній час життя такого дрона — 60 вильотів. Ефективність враження — 5–10%. За математикою виходить, що враження однієї цілі коштує близько 500 доларів — це вигідніше, ніж дрони-камікадзе, якщо пілот професійний.

Саме з цією метою — стандартизувати знання — ви почали створювати симулятор Ukrainian Fight Drone Simulator (UFDS)?

Так, UFDS — це такий наочний довідник. Потім з’явилася колаборація між Drone Fight Club та симулятором: наші пілоти-випускники діляться досвідом реальних місій, а ми вносимо ці сценарії в програму. Зараз UFDS розділений на дві версії: військову та цивільну. Військова версія — це “вижимка” експертизи багатьох пілотів. Якщо ти пройшов усі місії, ти отримуєш колосальний досвід тактики. Геймерам у військову версію грати нудно: там може бути місія, де ти 30 хвилин летиш за орієнтирами до цілі, і головне — не “влучити в танк”, а правильно пройти маршрут, врахувати ландшафт і спланувати виліт.

Цивільна версія простіша, там ігрові режими. Її мета — дати базовий рівень молоді в Україні. Щоб у школах не витрачали час на пояснення, що таке стіки, пульт чи пропелери. Це принцип фільму “Гран Туризмо”: навчився у віртуальній грі — краще поїхав на справжній гонці. Зараз цивільну версію завантажили понад 10 тисяч людей.

10 тисяч — це відповідає вашим очікуванням?

Розробники задоволені, а я — ні. Я хочу, щоб більше українців мали базу. Я вважаю, що в наступні 20–30 років навички пілотування будуть обов’язковими для кожного хлопця. Щоб він міг прийти до армії й сказати: “Навіщо мені йти в окоп, якщо я маю 500 чи 1000 годин у симуляторі? Я знаю, куди влучати в техніку”. Ми даємо таку базу, яку країна може використовувати для підготовки сотень тисяч фахівців.

Чи обмежений доступ до програми для росіян? І чому лише третина ваших учнів проходить курс до кінця?

Щодо захисту: навіть наші державні структури не настільки захищені, щоб росіяни не могли щось скопіювати. Ми використовуємо французькі системи криптографії для кожної копії військової версії окремо. Цивільна версія доступна в Steam, але для Росії та Білорусі вона заблокована. Хоча там немає нічого такого, чого б вони не знали — це просто “хайп” для молоді.

Щодо відсіву: я сам вчився на пілота літака пів року лише теорії. Навчити людину за 2–3 тижні — це виклик. У нас навчання триває з 8 ранку до 8 вечора. Це величезне навантаження на мозок. Наприкінці першого тижня ми бачимо на іспитах, хто не тягне. Раніше ми пробували залишати їх на другий-третій тиждень, але такі люди гальмують усю групу. Якщо їх розділити, сильні пілоти “біжать” утричі швидше. Зараз не час бути надто толерантними — наші знання або рятують життя, або призводять до фатальних помилок. Ми інвестуємо в найкращих, щоб вони потім поширювали ці знання далі. Деяким людям просто потрібно не 3 тижні, а 6, і це нормально.

Яка собівартість навчання однієї людини?

Близько 15 тисяч гривень за три тижні — це “all inclusive”. Ми зараз беремо групи по 12 людей. Ми не вчимо з нуля — беремо тих, хто вже має базу, тому втрачаємо менше дронів. Головне — ми відсікаємо на етапі іспиту тих, хто створює проблеми. Ми влаштовуємо учням стрес-тести: наприклад, відключаємо відеосигнал, і пілот має посадити дрон з боєприпасом візуально. Якщо людина панікує — вона не готова.

Чи даєте ви документ про завершення курсів? Наскільки він репутаційно важливий для військових?

Ті бригади й командири, з якими ми працюємо, дуже цінують наші сертифікати. Якщо людина не склала іспит, вона отримує лише довідку про те, що прослухала курс. Це чесно. Також по кожному пілоту в нас є журнал статистики: якщо командир хоче знати, як людина вчилася, чи не “вбила” вона купу дронів — ми надаємо всю інформацію.

То в який момент навчання ви даєте студенту справжній дрон?

Перший тиждень — симулятори та маленькі китайські дрони. Вони дуже гнучкі, хоча після кожних двох “рук” учнів їх треба ремонтувати. Ми працюємо двійками: один літає, інший перезаряджає. Це дає величезний досвід. На другому тижні — спортивні ігри на швидкість, щоб з’явився адреналін. На третьому тижні — лише бойові місії. Там ми вже не підказуємо, куди тиснути стік. Людина має бути професіоналом. У нас є іспит: пілот летить на місію, а ми потім питаємо не про політ, а про середовище, наприклад, яка цифра була написана на цілях. Це перевірка на здатність аналізувати ситуацію під час пілотування.

Із теперішніми темпами розвитку, де ви бачите себе і компанію через три роки, які ваші цілі?

По-перше — вижити. По-друге — глобальна інтеграція наших навчальних центрів по всьому світу. По-третє — автономія. Ми розробляємо системи, які вирішуватимуть 70–80% задач замість пілота. Це не “повстання машин”, а створення психологічного щита. Якщо біля кордону стоятиме 500 тисяч напівавтономних дронів, ворог розумітиме, що з імовірністю 95% він загине при спробі атаки. Це зброя безпеки. Ми хочемо бути як Швейцарія — країною, на яку небезпечно нападати.

Говорячи словами Сергія Стерненка, “кожному росіянину — по дрону в пику”?

Щось подібне. Власне, ви згадали Стерненка, і в нас конкретна історія співпраці. Якщо пам’ятаєте, у 2024 році Сергій звітував, що в межах його масштабних зборів на фінансування ударних засобів було успішно уражено низку цілей у Криму. Це була гучна новина. Так от, я можу тепер відкрито сказати: це ураження відбулося саме тими дронами, які створили ми, і руками тих хлопців, яких ми навчили. Для нашої команди це найкраще підтвердження того, що вся ця система — від симулятора до серійного виробництва — працює на реальний результат.

Ви нещодавно повернулися зі США, чи запозичили ви якийсь американський досвід для себе? Чи, можливо, навпаки — вони були вражені вашими досягненнями й хочуть переймати наш досвід?

У нас є зв’язки з багатьма людьми з цієї сфери. Я дуже тісно товаришую з компанією Skydio, з Shield AI (у якої зараз капіталізація понад 100 млн доларів, вони відкрилися у 2023 році). Ми їх активно підтримуємо, співпрацюємо як по симуляторах, так і по інженерії. Також товаришуємо з командою Еріка Шмідта. У 23-му році ми йому демонстрували в Україні, як працюють дрони. Ми працюємо з усім цим середовищем, обмінюємося інформацією, деколи підглядаємо, що робиться у них. Але що круто з української сторони: те саме, що вони роблять за 10 тисяч доларів, ми робимо за тисячу. Вони деколи навіть не розуміють, як це можливо.

По-друге — і це найголовніше — це експертиза застосування. Вони створюють продукти під певний запит, але оскільки сучасна війна дуже динамічна, фон бойових дій постійно змінюється: тактика використання, поведінка ворога. Деякі розробки, які вони роблять (наприклад, розвідувальні дрони), можуть бути чудовими для поліції, але для армії в більшості ситуацій вони неефективні. Питання в тому, хто і як це використовує. Якщо СБУ для спецоперацій — так, це може спрацювати, але не як масовий бойовий засіб.

Американці іноді позиціонують маленький дрон як засіб знищення техніки, але не розуміють, де цю техніку знайти на відстані 5 км у реальних умовах фронту. Наприклад, багато компаній за межами України продовжують виробляти 7-дюймові дрони. Зараз вони масово лежать на складах і майже не використовуються, бо радіус дії занадто малий. Тому такі поїздки корисні. І їздити треба не тільки в Америку, а й у Китай, поки є можливість. Я там теж був і дивився, що вони роблять. Це зовсім різні світи.

Ви хочете сказати, що китайці краще розуміють українсько-російську війну та задіяні технології, ніж американці?

Владислав Плаксін: Розумієте, в Америці я близький до військових, тому розумію, куди вони дивляться. У Китаї я не був близький до військових — можливо, вони були близько до мене, але не я до них (сміється). Щодо технологій та потужностей, то Китай на декілька порядків випереджає всіх у розумінні того, як зробити, наприклад, мільйон дронів за місяць.

Якщо ми запитаємо, чи можливо зробити мільйон дронів на місяць в Україні, то, мабуть, якщо всі напружаться, щось подібне вийде. Але для цього треба “мільйон китайців”, бо вони розуміють, з якими інструментами та машинами працювати. Я був на заводі, який за день виробляє понад 100 тисяч моторів. Величезна різниця в тому, що у нас кількість людей на один вироблений мотор буде набагато більшою. У них усе оптимізовано, є всі ресурси, а ціни значно кращі, ніж у нас чи в Америці.